Законодавче закріплення доленосного історичного кроку народу

Ініціативна група науковців, громадських та політичних лідерів України щодо запровадження Дня Української Державності (будинок Уряду України, кімната 460).
Зліва направо: Юрій Баланюк, Руслан Стефанчук, Олександр Святоцький, Левко Лук'яненко, Степан Кубів, Леонід Кравчук, Віктор Ющенко, Володимир Сергійчук, Анатолій Горлов.

День державності належить до державних свят багатьох країн. Він дає відлік всім іншим святкуванням подій загальнодержавного і національного значення. Разом з тим День державності є символом національної і політичної зрілості громадян держави, самоусвідомленням ними своїх історичних коренів, тяглості поколінь крізь віки духовного, культурного та державницького зростання і, найголовніше — причетності до цього поступу на сучасному етапі творення політичного життя.

Потреба такого рішення визрівала в суспільстві давно, і підтвердженням того є воля українського народу, виражена ним у Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р., в Акті проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р., Преамбулі Основного Закону України від 28 червня 1996 р., на Майданах 2004-го та 2013—2014 рр., а також боротьбою наших героїчних воїнів на сході держави у 2014—2021 рр. та після повномасштабного російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 р.

Витоки, етапи становлення та розвитку Української державності

Підтвердженням понад тисячолітнього українського державотворення є численні наукові розвідки, дослідження вітчизняних і зарубіжних істориків, правників, публікації.

Зокрема, у 2021 р. було здійснено видання фундаментального колективного історико-правничого дослідження відомих українських правників, істориків, філологів — «Українська державність: історико-правничі нариси». Співголовами видання виступили відомі українські вчені професори — академік Національної академії наук України Валерій Смолій, академіки Національної академії правових наук України Руслан Стефанчук та Олександр Святоцький, громадський та політичний діяч, доктор економічних наук Степан Кубів. Представлене дослідження дозволило виокремити такі етапи становлення та розвитку української державності:

Перший етап — період слов’янських протодержавних утворень (ІV -ІХ ст.). Українська державність бере свій початок від Антського племінного союзу. Михайло Грушевський прямо називав антів українцями.

Другий етап — Києво-Руська держава (ІХ — ХІІІ ст.). У ІХ ст. постала середньовічна українська держава Русь зі столицею в Києві, яка об’єднувала землі Київського, Чернігівського і Переяславського князівств, а територіально зрівнялася з Візантійською імперією та імперією Каролінгів. Руська держава була тим фундаментом, на якому і розпочалося формування Української державності.

Слід звернути увагу та інформацію Бертинської хроніки (пам’ятка середньовіччя 830—882 рр., оригінал якої зберігся), яка повідомляла про послів Русі, які прибули до імператора Франків Людовіка І Побожного 18 травня 839 р. Це перше письмове свідчення про Київську державу «Рос» (Михайло Грушевський в цьому контексті пояснює: «Рос» є звичайне ім’я Русі у давніх візантійців»).

З витоками Української державності безпосередньо пов’язане і літописне зведення (складене в Києві в ХІ — поч. ХІІ ст. ченцем Нестором) «Повість минулих літ», яке 852 р. датує появу назви «Руська земля». Окреме місце в «Повісті» займають поляни — слов’янська група, яка жила на Дніпрі. Згідно з літописом, поляни мали свій правлячий рід в особі трьох братів — Кия, Щека і Хорива, які й заснували Київ. Опісля у полян правили князі Аскольд і Дір, які у 860 р. здійснили похід на Константинополь. Похід закінчився дипломатичним визнанням Руси, укладанням мирного договору та Хрещенням Аскольда. Отже, основи внутрішньої і зовнішньої політики держави були закладені династією місцевих київських князів.

У період існування Русі вперше було вжито назву нашої держави — «Україна» в Київському літописі 1187 р. стосовно Переяславської Землі.

Найбільшої могутності Києво-Руська держава досягла за правління князя Володимира Великого, який здійснив державні реформи, спрямовані на консолідацію племен та завершив тривалий процес формування Давньої Руси-України. Іншим рішучим кроком стало запровадження у 988 р. однієї із світових релігій — християнства, яке інтегрувало під своєю егідою писемність, літературу, архітектуру та мистецтво.

Київська Русь — це мати нашої історії, а 24 області України та півострів Крим — її рідні діти. І вони по праву — її спадкоємці.

Третій етап — Галицько-Волинська держава. Королівство Русь (ХІІ -перша пол. ХІV ст.), яка доповнила і розвинула Руську державність. Князів Романовичів європейські правителі визнавали законними правонаступниками володарів Русі, підтвердженням цього є коронування князя Данила послом Папи Римського в листопаді 1253 р. і надання йому титулу «Короля Русі».

Четвертий етап — доба Української козацької держави «Військо Запорозьке» або Гетьманщина (середина ХVІІ ст. — др. пол. ХVІІІ ст.), яка утворилася в результаті Національно-визвольної війни 1648—1654 рр. Першим титулом її засновника Богдана Хмельницького, наданим єрусалимським патріархом Поїсієм, був «князь Руси».

На терені Європи з’явилась, хоч і ненадовго, суверенна Україна з усіма атрибутами політичної та економічної влади.

П’ятий етап — Українська Народна Республіка (УНР) доби Української Центральної Ради та Директорії, Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського, Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) (1917—1921 рр.). Українська нація, об’єднавшись довкола ідеї національного визволення, проявила волю, героїзм і жертовність у боротьбі за державність і свободу. Українці знову використали шанс реалізуватись як державна нація.

Шостий етап — період Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (1919—1991 рр.). Комуністична «радянська імперія» застосувала проти українців воєнну агресію, репресії, тричі морила голодом, зокрема, у 1932—1933 рр. вчинила геноцид української нації, проводила політику русифікації. Тоталітарна машина без вагань знищувала на своєму шляху людські життя та долі. Загальна кількість постраждалих українців у 1918—1991 рр. — 10 000 000.

Важливе місце в багатовіковій історії українського державотворення займають — Карпатська Україна — Українська незалежна держава, яка існувала на території Закарпаття з 15 березня до кінця травня 1939 р., та Українська держава, проголошена у Львові 30 червня 1941 р. на національних зборах Актом відновлення Української держави.

Необхідно зазначити, що традиція безперервності Української державності, як ідеї, зберігалася і у період перебування українських земель у складі Польського Королівства, Великого князівства Литовського та Речі Посполитої (др. пол. ХІV — др. пол. ХVІІІ ст.), Угорського королівства, Молдавського князівства, Османської імперії, Кримського ханства (Х — ХVІІІ ст.), Австрії, Австро-Угорської та Російської імперій (ХVІІІ — поч. ХХ ст.).

Національне відродження в Україні наприкінці ХХ ст. привело до ухвалення 16 липня 1990 року Верховною Радою України Декларації про державний суверенітет України. Вінцем тисячолітніх прагнень утвердження самостійної держави стало прийняття 24 серпня 1991 р. Акта проголошення незалежності України, який був одностайно схвалений українським народом на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р.

Означені історичні етапи — це лише віхи понад тисячолітнього існування Української державності.

Символи та атрибути Української державності крізь віки

Наступність та спадкоємність Української державності закарбована у її символах та атрибутах.

Так, Державним Гербом України є Тризуб — знак княжої держави великого Київського князя Володимира. Національний прапор України — синьо-жовтий стяг історично обумовлений давнім використанням у символіці державних органів доби Української національної революції 1917—1921 рр. Державний гімн України на музику Михайла Вербицького зі словами твору Павла Чубинського «Ще не вмерла України ні слава, ні воля» відтворює волю українського народу до державотворення всупереч перешкодам та єднає з козацькими коренями державності. Сама назва грошової одиниці — «гривня» — має історичне національне походження від часів Київської княжої держави. Отож зовнішні атрибути Української держави встановлені з урахуванням продовження тисячолітньої традиції державотворення.

Атрибути Української державності — це її ідентифікаційні національні символи, що пов’язані з розвитком титульної нації та її роллю у становленні державності.

Українська мова, як невід’ємний державницький атрибут, адже мова — найважливіший маркер самоідентифікації. До невід’ємних державницьких атрибутів України також належать: національне вбрання (вишиванка), національні страви (червоний борщ, сало, вареники, галушки та ін.), національні музичні інструменти (бандура, цимбали, трембіта та ін.), національна народна пісня («Ой у лузі червона калина», «Ой у вишневому саду», «Ой чий то кінь стоїть», «Горіла сосна», «Розпрягайте хлопці коней», «Ти ж мене підманула» та ін.), видатні постаті-символи (Володимир Святославович, Ярослав Мудрий, Данило Галицький, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Григорій Сковорода, Леся Українка, Іван Франко, Тарас Шевченко, Михайло Грушевський, Степан Бандера, В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко та ін.). У 2018 р. Верховною Радою України запроваджено ще один атрибут — національне гасло: «Слава Україні! Героям слава!».

Історична місія України

У сьогоднішніх умовах повномасштабної війни, розпочатої російською федерацією — країною-агресором, окупантом, терористом, убивцею 24 лютого 2022 р., постала небезпека майбутньому Української державності. Про це відверто заявляє керманич росії путін.

Вся попередня історія свідчить, що небезпека зникнення України як держави триває вже понад триста років. Адже весь цей час відбувається умисне і свідоме нищення всього українського усіма урядами Московського царства (1547—1721 рр.), Російської імперії (1721—1917 рр.), Радянською владою (1917—1991 рр.) та російською федерацією (1991—2022 рр.).

Остаточна мета політики рф відносно України сьогодні полягає:

1. У тотальному знищенні української нації.

2. У ліквідації незалежної державності України.

3. Знищенні України як суб’єкта міжнародного права і як геополітичної реальності.

Тому історична місія України полягає в тому, щоб знищити цю імперію зла.

Україна переможе, тому що готова померти за те, у що вірить.

Сила українського народу в тому, що він існує всупереч, а тому існуватиме завжди.

Чи стоятиме Україна до кінця? Стоятиме!!! До кінця росії.

Слава Україні! Героям слава!!!

Все буде Україна!!!

«Українська державність: історико-правничі нариси»
Видавці: Інститут історії НАН України, Всеукраїнська правозахисна організація «Меморіал», Юридичний журнал «Право України»
За заг. ред. В.А. Смолія
Київ: Юридичне видавництво «Право України», 2021, 976 с.

Олександр СВЯТОЦЬКИЙ, Головний редактор юридичного журналу «Право України», доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України.