Ми ще так мало знаємо свою історію та своїх героїв. Лише зі здобуттям Незалежності повертаються із забуття імена не просто патріотів своєї Вітчизни, а й ідейних та воєнних лідерів і борців за волю. Саме таким був Верховний Командант Збройних Сил Карпатської України полковник Михайло Колодзінський.
Усе життя — боротьба
У Поточищі Городенківської територіальної громади 25 липня урочисто відзначили 120-ту річницю від дня народження славного уродженця села Михайла Колодзінського (на знімку). Він походив із напівпольської родини, однак усе своє свідоме життя віддав боротьбі за незалежність українського народу.
У 2019 році вперше вийшла друком «Воєнна доктрина українських націоналістів». Це головна праця відомого воєнного теоретика і практика ОУН полковника Михайла Колодзінського, написана за рік до його загибелі, в 1938 році. Як зазначено в анотації, автор трактує воєнну доктрину як систему поглядів на способи та форми ведення війни і як важливий складник світогляду нації, подає воєнну географію та питання майбутніх кордонів Української держави, стратегію націоналістичного повстання та роль і завдання української діаспори.
Під час урочистостей у Поточищі за участю духовенства, депутата Івано-Франківської облради Володимира Семенюка, науковця Василя Шендеровського, представників Городенківської міської ради, педагогів місцевої школи та громадських активістів згадали життєвий шлях Михайла Колодзінського.
Після навчання в місцевій школі Михайло продовжив освіту в Городенківській, Станіславській та Коломийській гімназіях. Став активістом українського молодіжного націоналістичного руху в Союзі Української Націоналістичної Молоді та Українській Військовій Організації. Після служби в польській армії здобув юридичну освіту у Львівському університеті. За активну підпільну діяльність у лавах УВО-ОУН майже три роки відбув у польській в’язниці. Це не завадило патріоту стати військовим референтом Крайової організації ОУН західних українських земель. Продовжив свою діяльність за кордоном, куди змушений був емігрувати після звільнення з тюрми, допомагав хорватським партизанам в Італії, за що був інтернований.
З Вікіпедії відомо, що в січні 1939 року Михайло Колодзінський прибув до міста Хуст, який був тоді столицею Карпатської України у складі Чехо-Словаччини та очолив Генеральний штаб Карпатської Січі. Під його керівництвом армія вела боротьбу із терористичними угрупуваннями.
У словнику українського націоналіста немає слова «капітулювати»
У березні 1939 року розпочалася підтримувана гітлерівською Німеччиною відкрита агресія сусідньої Угорщини проти Карпатської України. Посол Угорщини настоював на безкровній окупації Закарпаття угорськими військами. Таку ж думку висловив і німецький консул Гофман на зустрічі з представниками Головної Команди Карпатської Січі. Присутній особисто на цій зустрічі полковник Михайло Колодзінський дав рішучу відсіч цим принизливим намірам консула: «У словнику українського націоналіста немає слова «капітулювати», «поставити нас на коліна — ніколи».
Михайло Колодзінський став Верховним Командантом Збройних Сил проголошеної 15 березня 1939 року Карпатської України. Загарбники будь-що прагнули знищити щойно проголошену незалежну державу. Через кілька днів у запеклому бою із противником полковник загинув, а уряд держави емігрував. Недовгий період існування Карпатської України став однією з найяскравіших сторінок багатовікової боротьби карпатських українців за встановлення української державності.
Тільки шлях до свободи — солоний
У селі Поточище є пам’ятник начальнику Штабу Карпатської Січі Михайлові Колодзінському, біля якого 24 липня відбулася поминальна панахида. Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять усіх загиблих за волю й незалежність України.
Опісля у шкільному меморіальному музеї оглянули архівні документи. Для підтримки Збройних Сил провели мистецьку благодійну акцію. Серед інших лунала відома патріотична пісня «Пливе кача по Тисині», де слова «погину я в чужім краю… Хто ж ми буде брати яму?» відображають долю таких героїв, як Михайло Колодзінський. А ще — про боротьбу Карпатської Січі: («Плине кача по Тисині», лемківська пісня).
«Воєнна доктрина українських націоналістів» побачила світ аж у 2019 році.
«Ци чули с-те, милі браття,
Як боролось Закарпаття?
Сорок тисяч воювало,
Кров невинну проливало
За зелену Верховину,
За Карпатську Україну!»
На пам’ять про славного земляка лунали вірші:
«У поточиських жилах джерела пульсують розкуті.
Ой, солодкі ті води, й повітря — медове, густе!
Тільки шлях до свободи — солоний, і без перепуття.
«Сіль землі» — хто на нього устав і по ньому іде.
Споглядали за тим білі мури сільської церквиці,
І гостинець широкий, що видів без ліку прощань,
Поміж сосон і лип виноградом обвита каплиця,
І могили дідів — тихі свідки останніх стрічань.
Повертали не всі — світова заметіль-хуртовина
Так нещадно і довго, так люто і чисто мела!
Поглинала найкращих велика, столика руїна,
Що не мала одвіку свого «ні кола, ні двора».
Ти мав вибір один на останній тій Божій стежині:
До загину стояти за батьківське добре ім’я,
І за Сріберну Землю — Карпатську Святу Україну,
Що її боронила «воєнна доктрина» твоя.
Де спочинок знайшов, вірний Лицарю Честі і Волі?
В чужім краю погинув, і хто ж тобі яму ту брав?
На «Чумацькім шляху», може, зіркою став, чи сльозою,
Чи таки перед Господом ти генералом постав?
Наче риба, пірнав ти в Дністрових нескорених хвилях,
Наче птаха, злітав у найвищу високість мети.
Та залишився сіллю землі, аби жертва солилась —
Не звітріє вона у Солотвинських руднях крутих.
Щирий друже, нехай тобі хмари постеляться пухом.
Твоя Квітка Свободи, окроплена кров’ю, цвіте.
Нам не треба чужого — маєтків, земель, ані духу.
І свого — не дамо! Душу й тіло положим за те!
Зоя Дідич. "Сіль землі".
Івано-Франківська область.
Фото з відкритих джерел.
