На знімку: виданий у 2005 році історико-краєзнавчий довідник "Вулиці і майдани Луцька" через зміну назв магістралей головного міста Волині швидко старіє.
Водночас незабаром може з'явитися магістраль Діда Панаса...
Інакше як професійною сверблячкою дії Комісія з впорядкування назв вулиць Луцької міської територіальної громади не назвеш. Саме тому мені, який не раз обійшов усі куточки міста над Стиром, сьогодні важко пояснити його гостям, як віднайти ту чи іншу вулицю. У такі ж незручні ситуації потрапляють і багато інших корінних лучан. Доводиться вмикати Інтернет і шукати їх на сучасних картах. А все тому, що надто багато змін у назвах міських магістралей відбулося за останні роки.
Цього разу на розгляд сесії міської ради, яка відбудеться 31 серпня, комісія виносить пропозицію про перейменування ще чотирьох вулиць обласного центру. Зокрема, вулицю Ковпака планують перейменувати на Сумську, Старова на Пластову, Ціолковського на Мрії, Черняховського на Гімназійну.
На громадське обговорення також винесуть десять іменних назв вулиць, які пропонують до перейменування: Ізмайлова на Василя Барвінського, Кольцова на Павла Скоропадського, Короленка на Олександра Валенти, Курчатова на Анатолія Дублянського, Лєскова на Діда Панаса, Лобачевського на Юзефа Лободовського, Менделєєва на Надії Горлицької, Чайковського на Валентина Мороза, Чернишевського на Гетьмана Виговського, Шишкіна на Марії Приймаченко.
Не будемо оскаржувати дані пропозиції згадуваної комісії, але дивно, що до її діяльності не залучено жодного члена Національної спілки краєзнавців України і Національної спілки журналістів України. Людей, які знають історію міста, її теперішніх і колишніх мешканців. Інакше б у місті давно б уже з'явилися вулиці Вальдемара Пясецького, Петра Косача, Полікарпа Шафети (багаторічного редактора однієї з найтиражніших в Україні обласної газети "Волинь", заслуженого журналіста України, письменника) і багатьох інших відомих для кожного дорослого лучанина людей.
Невже не заслуговує, наприклад, на увічнення свого імені Вальдемар Пясецький, який багато десятиріч віддав вивченню історії міста, його забудови, написав кілька популярних книжок про історію Луцька. Найвідоміша з них підготовлена Вальдемаром Едвардовичем у співавторстві з іншим відомим дослідником волинської старовини і журналістом, колишнім редактором міської газети "Луцький замок" Феодосієм Мандзюком - "Вулиці і майдани Луцька" стала справжнім бестселером для волинян і гостей краю.
Прикро, що за таких темпів, як працює згадана комісія, книжка через зміну назв величезної кількості вулиць стане для багатьох незрозумілою.
А чи завжди таким нагальним є перейменування деяких вулиць? Скажіть, будь ласка, чим завинив перед лучанами російськомовний український письменник Володимир Короленко (фільм за його повістю "Сліпий музикант" знімався неподалік Луцька) або композитор Петро Чайковський, прадід якого Федір Чайка служив у Миргородському полку Війська Запорозького? Щодо воєначальника Івана Черняховського, уродженця Черкаської області, то Україна мала б пишатися своїм земляком, який у 38 років вже командував спочатку Західним, а потім 3-м Білоруським фронтами, а в 39 загинув, звільняючи землю від фашистської нечисті.
Далі вже про згадану вище вулицю Діда Панаса. Читачам поясню, що мається на увазі актор театру і кіно Петро Вескляров, відомий багатьом телеглядачам по передачі "На добраніч, діти" на УТ. Особисто нічого не маю проти нього, але на театральному горизонті Луцька були більш відомі та знакові діячі. Та про це потрібно запитати думку ветеранів сцени, а не тих, хто на вистави ходив давно і лише в театр ляльок.
Подальше обговорення пропозицій анонсують винести на суд громадськості. Але з попередньої практики відомо, що на них зазвичай приходять ті, кого запрошують члени комісії і думку яких вони наперед знають. Усе це виглядає казенно і формально. Ось чому через деякий час, коли прийдуть нові кумири, не гарантовано, що назви вулиць, які з'являться вже через місяць, не запропонують змінити.
Мало хто знає, що назву Лесі Українки у різні часи носило аж п'ять магістралей міста, а теперішня вулиця поетеси лише в ХХ столітті поміняла їх аж дев'ять разів! Схоже траплялося і з іншими історичними магістралями: Братковського, Драгоманова, Лютеранською. Тож спробуйте нині віднайти якусь із них на карті міста. Це міг би зробити хіба що почесний краєзнавець України Вальдемар Пясецький, але його вже кілька років немає серед нас.
Пишучи ці рядки, пригадав, скільки клопотів мав мій колега, відомий у Луцьку журналіст Святослав Колосок, якому за кілька років, не виїжджаючи з квартири, чотири рази доводилося міняти адресу. Тож не завдаваймо зайвої праці мешканцям і зважено підходьмо до зміни назв. Хрещатик у Києві вічний. Щодо Дерибасівської в Одесі, тут теж ні в кого немає сумнівів. А нові магістралі, вони в місті безперечно будуть, менше прив'язуймо до чиїхось імен. Вибираючи їм назви, давайте чинити у такий спосіб: раз добре подумали, нарекли і... назавжди. Якщо це важко зробити, назвіть краще вулицю Тихою, звичайно, якщо по ній не гуркочуть трамваї. Так буде надійніше і на довше.
Фото автора.
