Храми, збудовані у 1795-му і 1818 році, були знищені більшовиками у 30-ті.

На кожному із хрестів, які вирізали з дуба прихожани нещодавно зареєстрованої громади ПЦУ Володимир Гришко, Микола Передрій та Микола Сидоренко, — меморіальні дошки з назвами церков, датами їх існування і словами «Памятай — Бережи».

Володимир Гришко, відтепер диякон комишнянської церкви Різдва Богородиці, що розмістилася в одній із господарських будівель селищної лікарні, розповідає, що до більшовицького перевороту в Комишні було чотири православні церкви та синагога. Населений пункт, що з 1648 року отримав статус сотенного містечка Гадяцького, а потім Миргородського полку, щонайменше з 1715-го мав свій герб із символікою, характерною для козацької геральдики Гетьманщини. У Комишні тричі бував гетьман Іван Виговський, приїздив сюди на етюди і сам Тарас Шевченко, який відвідував Миргородщину щонайменше п’ять разів. Дослідники стверджують, що він любив малювати в Комишні, сусідніх Попівці та Великих Сорочинцях і, певно, заходив до Іллінської та Різдвяно-Богородицької церков, що стояли в самісінькому центрі містечка.

У 1833-му поряд з Іллінським храмом було зведено дерев’яну дзвіницю, а наприкінці XIX століття її замінено на муровану. Залишки її фундаменту збереглися до нашого часу. При церкві, що володіла 33 десятинами землі, діяли бібліотека і школа, церковнопарафіяльне попечительство, а до парафії входили хутори Супруненковий, Пащевський, Булуковий, Романенковий, Григоренковий, Чарнуцького, Желєзняковий, Вакулений, Павичевий, Золотарівський, Торгоніний, Чернишовий, Мелешковий, Плескачовий, Геращенковий. Парафіянами храму, за даними 1902 року, були 1011 душ чоловічої статі і 1022 душі жіночої. Серед привілейованих станів — 77 міщан і 450 козаків.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці і дзвіниця були дерев’яними, але наприкінці XIX століття їх поставили на мурований цоколь. Цей храм мав приписну церкву на хуторах Черкащенкових і Григоренкових, теж дерев’яну, із дзвіницею, збудованою у 1901 році. При Богородицькій церкві була каплиця з криницею, діяли школа грамоти і церковнопарафіяльна школа, початкове земське училище. А ходили на службу до храму 1100 козаків, 117 міщан і 300 селян. Збереглися імена священиків, яку тут правили, і псаломщиків — Іоанн Миколайович Фабрикант (1912), Сергій Петрович Дуброва (1902), Стефан Лукич Білецький (1902, на посаді з 1862), Данило Діомидович Тонконог (1912), Вавила Захарович Запорожченко (1912), Євген Дмитрович Васильєв (1902). Із церковних старост відоме ім’я дворянина Григорія Євтихійовича Зеленського.

На місці цього храму радянська влада розбила парк з танцювальним майданчиком і пивницею.

Отець Богдан (Гринів), настоятель сучасної Різдвяно-Богородицької церкви ПЦУ, мріє, щоб біля встановленого хреста постала нова мурована церква. Каже, що місце це історичне, намолене предками-козаками та й у центрі селища. Він сподівається на підтримку голови Комишнянської ОТГ, громади, місцевих фермерів і бізнесу, адже на землях селища діє велика агрокомпанія та багато років тут розробляють газові родовища.

Володимир Гришко додає, що акція має й просвітницьку мету — заохочує громаду до зацікавлення й вивчення історії краю. До свята Спаса у Комишні планують встановити хрести на місці двох інших зруйнованих більшовиками церков.

Фото Ангеліни ПАНЧЕНКО.