Його ім’я з’явилось на українському історичному і науковому небосхилах 1980 року. Світ готувався до 100-річчя винайдення електрозварювання, тож і вітчизняний заклад імені Є. О. Патона мав сказати про наш вагомий внесок у цю справу. Дослідники з’ясували: коріння її глибоко в Україні — Микола Миколайович Бенардос 1881 року відкрив новий спосіб з’єднання металів і продемонстрував його на виставці в Парижі.
І треба було так скластися, що ініціатором дослідження став науковець-патонівець доктор історичних і кандидат технічних наук Олександр Корнієнко, нащадок Бенардоса. Зібрані ним матеріали свідчать: рід винахідника походить від грека-генерала, якому за подвиги в російсько-турецькій війні пожалували землі в Північній Таврії. Ось там і розрісся рід Бенардосів, розчинений в українстві, зокрема в чорноморському козацтві. У Бенардосівці 1842 року народився майбутній винахідник.

Перемогла любов до металів

Хлопець не пішов дорогою діда і батька, а вступив на медичний факультет Київського університету. Не закінчивши навчання, подався до Санкт-Петербурга, згодом у Костромську губернію. Там навчався в сільськогосподарській школі. У ньому боролася любов до хліборобства, медицини, малярства (знав М. Пирогова та І. Репіна, батькових друзів) й до експериментів з металами. Врешті, перемогли останні, тож М. Бенардос облаштував у селищі Лух лабораторію і досліджував нові способи з’єднання металів. Успіх привів його на технічні виставки в Парижі та інших європейських центрах. Про нього заговорили, визнали пріоритет в електрозварюванні.

На жаль, надто важким видався шлях до визнання в Росії. Доки дійшло до «Привілеїв на спосіб з’єднання і роз’єднання металів безпосередньо дією електричного струму», довелося все спродати. І маєток біля Кінешми, і лабораторію в Лусі. На це вплинув і спротив місцевого старосвітського поміщицтва, якому не до вподоби був енергійний «хохол» з його новаціями в облаштуванні тамтешнього життя та лікуванні селян. Під їхнім тиском родину М. Бенардоса розорили, а його позбавили дворянського титулу.

Змогу завершити справу надала йому багата знайома з Фастова: передала в його розпорядження будиночок на хуторі Костяші, біля Бишева, допомогла обладнати лабораторію. На жаль, через два роки все скінчилося дуже печально. Місцевий люд не сприйняв таємничого мешканця, в якого ночами підозріло світилося. Пішли чутки, що Бенардос — алхімік і виплавляє золото. Отож 1900 року селяни спалили будинок, щоб дістатися до того добра.

Винахідник ще певний час займався дослідами в майстернях котельного заводу і депо Фастова. Розробляв дивні проекти, писав про фантастичні технічні можливості людства, стукав у двері всіляких наукових товариств. Але його вперто не визнавали.

Париж йому пропонував гроші та славу

Важкохворий після свинцевого отруєння, він потрапив до місцевої лікарні. У вересні 1905 року там і спочив вічним сном, полишивши вітчизні всі проекти і винаходи.

Найголовніший із них — електрозварювання, за продаж якого в Парижі йому пропонували великі гроші і славу, від чого категорично відмовився на користь рідної землі.

На жаль, співвітчизники про нього забули аж до 1980-го, коли під егідою ЮНЕСКО розгорнулася робота з відзначення 100-річчя електрозварювання.

Саме тоді про М. Бенардоса заговорили на повний голос і в нас, і за кордоном. В Україні запланували заходи на увічнення його пам’яті.

Усі ті клопоти взяв на себе Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона і вже згадуваний          О. Корнієнко. Так народився пам’ятник у Фастові (скульптор А. Древецький), відкрили цікавий музей у Переяславі-Хмельницькому (нині Переяслав), куди О. Корнієнко передав придбані у московської рідні особисті речі науковця і проекти. Чого там тільки немає.

Він залишив нам дивовижні проекти

Нині, на порозі 180-річчя від дня народження батька електрозварювання, що випадає на 7 серпня, О. Корнієнко більше переймається нинішніми реаліями навколо імені  М. Бенардоса.

«Його ще так мало досліджено і донесено до сучасників, — скрушно сказав Олександр Миколайович, коли ми зустрілися в лабораторному корпусі Інституту електрозварювання імені Є. О. Патона. — Погляньте на ці грубезні теки: це роботи в розвиток його проектів і винаходів.

А їх у Миколи Миколайовича понад 200. Уявляєте: він залишив нащадкам креслення електромагнітної гармати, реберної, зі зміщеним центром ваги та розривної кулі, кулемета-автомата, понтонів, ракет з різними видами пересування і запуску. Росія вже дещо реалізувала з його задумів. Не кажу про згадані кулі, ракетні поїзди, плазмові гармати. А що в нас? А воно ось тут. Із цим добром треба щось робити. А ми не можемо видати бодай однієї роботи.

І це не все. У московської рідні ще зберігається значна частина архіву, до якого і я лише частково добрався. Знаю: там є ще невідомі нам розробки. Але для них це певний заробіток. До того архіву підбираються всілякі ділки. Та нащадки винахідника хочуть бачити все те в музеях України, бо дуже дорожать своїми коренями, що міцно переплелися з українством ще в Бенардосівці біля Єлисаветграда, яку чомусь на початку 1950-х переіменували на Мостове. Навіщо?»

Часто лину згадкою у 1980-ті, коли ентузіазм музейників, науковців і широкої громадськості чимало зробив для піднесення слави нашого земляка. На жаль, на цьому і зупинилися.

Жодним експонатом не поповнилися відтоді експозиції про першовідкривача електрозварювання. Чи не переяславцям варто подумати про повернення архіву з Москви, щоб уся спадщина винахідника була в одних руках і тутешні музейники могли з гордістю заявляти: це тільки в них.

Не змагаються за те і Кіровоградщина, Херсонщина та Миколаївщина. Були великі плани, які виношували урядовці-гуманітарії, але їх проковтнула безвість. Як і ті гроші, що їх надавала держава на реалізацію задуманого — створення музеїв науки і техніки у кількох містах.

Кидаю погляд на фото М. Бенардоса 1875 року, досі широко не знане: Микола в козацькому одязі на імпровізованій сцені з книжкою в руках. Де було це? Шукаю пояснення в О. Корнієнка, але він теж губиться у здогадах. Хоча трохи відхиляє завісу перед цією загадкою: молодий Микола часто бував у Бенардосівці, де гартувався дух українського козацтва. Добре знав і спілкувався українською мовою, захоплювався старовиною. Тож це могло привести його і на хутір Надія, і до аматорського гурта театралів під орудою І. Карпенка-Карого в Єлисаветграді. Він поривався сюди навіть тоді, коли був заглиблений в експерименти на Костромщині. Адже цей знімок зроблений за шість років до тріумфу в Парижі. І коли його випхали з Росії, він повернувся в Україну для продовження дослідів.

Фото з архіву Олександра КОРНІЄНКА.