Борис ПАТОН: «Треба працювати та жити!»

Унікальний збіг: сьогодні Національній академії наук України і її беззмінному президентові — з 1962 року — Борису Євгеновичу Патону виповнюється 95 років! А ще він 60 років очолює відомий у всьому світі Інститут електрозварювання імені його батька — Євгена Оскаровича Патона. Кажуть, яблуко від яблуні недалеко падає. Буває, що й далеко. Борис Євгенович, реалізуючи девіз батька «Наздогнати й обігнати!», пішов далі Вчителя, примноживши тим самим славу Патона-старшого й збагативши вітчизняну науку небувалими відкриттями. Його творчий шлях — від зварювання танків до зварювання живих тканин, а нині він і його колеги активно освоюють технологію зварювання людських кісток. Від металургії — до медицини. Від студента Київського політехнічного інституту — до президента НАНУ. В науку він «влетів», неначе метеорит на землю — швидко й потужно.

В 25 років Борис Патон, один із небагатьох молодих учених, був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, у 27 захистив кандидатську дисертацію, в 32 роки одержав Державну (Сталінську) премію, а в 33 став доктором наук і членом-кореспондентом Академії наук СРСР. Бюст гордості України в її столиці встановлений справжньому двічі Героєві Соціалістичної Праці, який у роки незалежної держави став першим Героєм України. Утім, Борис Євгенович стримано ставиться до найвищих нагород колишнього Союзу, але з гордістю згадує, як йому за часів Юрія Андропова вручали посвідчення заслуженого винахідника СРСР під номером 1.

Список заслуг академіка багатьох зарубіжних академій, його посад займає кілька сторінок. Але він, насамперед, учений зі світовим ім’ям, автор і співавтор понад 700 винаходів (500 іноземних патентів), 1200 публікацій, у тому числі 20 монографій.

Говорячи про основні досягнення, революціонер у технології зварювання вживає займенник МИ.

«Ми розвили й застосували зварювання спочатку на землі, потім — під землею, у воді, під водою й поза Землею. Нині зварюємо живі м’які тканини, провели близько ста тисяч операцій, без голок і ниток, суттєво скоротивши час і, що важливо, крововтрати хворого. Наші пацієнти — не тільки в Києві, а й у всіх регіонах країни, за кордоном».

Свої успіхи ювіляр пов’язує з іменем батька, в якого багато чого навчився. Євген Оскарович, за словами сина, розділив своє життя на дві частини. Перша — мости, які він проектував, використовуючи дипломні проекти кращих студентів. Друга половина його життя починається з 1928 року, коли він познайомився зі зварюванням, що перебувало в зародковому стані, й вирішив зайнятися ним, не відмовляючись від мостів. Останнє його дітище — суцільнозварний міст через Дніпро в Києві. Його тоді дуже підтримав Микита Хрущов, він же й запропонував назвати міст іменем Патона. До його відкриття автор проекту не дожив три місяці. До слова, міст розрахований був на пропуск протягом доби 10 тисяч автомашин, а сьогодні у години пік їх проїжджає у рази більше.

«Чого я навчився у свого батька? Того, що попереду має бути робота й інтерес до роботи, а не до набивання своїх кишень дзвінкими монетами. Людина повинна любити свою справу й віддаватися їй. Євген Оскарович здавався усім суворим, недоступним, а був він доброю людиною і піклувався про людей, про свою родину. Я б сказав, сьогодні в нас мало таких людей, — розповідав Патон-молодший в одному з інтерв’ю.

— Молодь — це все. Не буде молоді, не буде наукових шкіл, а наукові школи — те, на чому тримається наука. Молодим людям я побажав би вважати науку справою свого життя, якою вона була для батька й мене. Я побажав би їм не потрапляти в прокрустове ложе нескінченних реформ. У нас в освіті реформи в деяких випадках, якщо не сказати в більшості, проводяться заради реформ, а справа від цього тільки страждає. Ну чому ми повинні копіювати західну систему тільки тому, що вона західна? Для чого? У нас була хороша система освіти, я в цьому переконаний. Треба її вдосконалювати, розбудовувати, але не потрібно ламати. І хочу побажати, щоб наша молодь могла вчитися в таких університетах, які були раніше. Університет був школою, і ця школа складалася з визначних, освічених професорів і викладачів, яких сьогодні бракує (а тим часом створюються дедалі нові й нові університети, але без хороших викладачів, і все це призводить до сумних результатів). Далі, я хочу, щоб молодь зрозуміла: дуже потрібні кваліфіковані робітники й техніки. У нас була хороша система професійно-технічних училищ. Цю систему, по суті, зруйновано. І сьогодні в нас кваліфікованих робітників, тих самих зварників, залишилося дуже мало. До чого Болонська система призвела? До того, що ми одержали саме таку ситуацію з кадрами. Звісно, треба готувати висококваліфіковані кадри, але не скасовувати середню ланку й не думати, що тільки бакалаври й доктори філософії приведуть нас до успіху в науці.

Запитали якось у патріарха: «Як повернути довіру до науки, а молоді — бажання йти в неї?» Він назвав дві умови. Перша — поява справді великих відкриттів, як від досліджень, котрі проводять сьогодні на Великому адронному колайдері. Там об’єднані зусилля багатьох країн, у тому числі й матеріальні внески. І друге: в науку повірять, якщо вона зробить цікавим життя всім жителям Землі, а не окремим науковцям, котрі люблять себе в своїй науці.

А нещодавно головний учений країни щиро радів знаменній для України події. У жовтні 2013-го в Женеві було підписано угоду між Україною і Європейською організацією ядерних досліджень (ЦЕРН) про надання нашій країні статусу її асоційованого члена. Задовго до цього вчені НАНУ брали активну участь і в створенні Великого адронного колайдера (ВАК), і в наукових експериментах ЦЕРН. «Це членство за сприяння нашої держави забезпечить активну й ефективну участь українських фізиків та інженерів у дослідженнях ЦЕРН», — переконаний президент Міжнародної асоціації академій наук Борис Патон. — Коли створювали ВАК, НАНУ доклала всіх зусиль, щоб наші установи приєдналися до цього процесу. Це були 1992—2003 роки. Треба сказати, що підписанню угоди передувала велика робота урядових структур, зокрема, Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації.

Микита Хрущов, за словами Б.Патона, любив техніку, поважав колектив Інституту зварювання, підкидав ідеї. Якось приїхав і висловив побажання зробити апарат, котрий зварював би корпуси суден під водою. «А я, може, не дуже тактовно, відповів: «У нас уже є такий, працює». Хрущов обурився: «Нічого вам і запропонувати не можна!»

...Ювіляр пережив чимало стресових періодів. Але найважчим вважає початок 1990-х, коли прийшла незалежність і майже зруйнували й науку, й НАН. «Були дуже важкі часи, але ми вистояли», — згадує Борис Євгенович.

Його по праву вважають титаном науки, генієм, людиною-епохою, легендарним ученим, феноменом. Йому це не подобається, але факт залишається фактом — саме на таких атлантах Земля тримається.

... Не знаю, чи є в знаменитої родини Патона фамільний герб, але, вважаю, девізом на ньому можуть бути написані слова самого академіка: «Треба працювати й жити!»

ДОСЛІВНО

Із записника ювіляра 

«Я пишаюся, що мої предки були люди гідні! Патони завжди вірно служили Батьківщині. Я отримав від предків головне — сплав характеру. Це чесність і любов до незалежності, це гордість, несумісна з підлабузництвом, це вимогливість до себе й фанатична наполегливість у здійсненні поставленої мети! Це моя спадщина, і кращого мені не треба!»...

...У дитинстві, згадує він, батько вимагав, щоб діти вивчали німецьку, англійську і французьку мови, що згодом успішно використовував академік. «Незважаючи на те, що я його син, не попускав: «Давай іди, працюй!» Так і повинно бути», — переконаний лауреат багатьох престижних премій, одержаних за продуктивну працю, що не припиняється й сьогодні.