При цьому чотири з них — підприємства громадського харчування, а точніше, кав’ярні, повідомив нововолинський міський голова Борис Карпус. Вони або вже працюють, або готуються до відкриття.
«Таких закладів у нашому місті й до війни не бракувало. Відтак із відкриттям нових конкуренція стала жорсткіша. Аби в ній перемогти, підприємцям треба запропонувати гостям класний сервіс, оригінальні страви та напої. І вони з цим завданням, схоже, впоралися.
Я там уже пив каву, і можу підтвердити: вона справді класна», — розповів кореспонденту «Голосу України» Борис Карпус.
Та приваблюють бізнес до Нововолинська не тільки суто економічні чинники, а ще й безпека. Тут немає ані військових об’єктів, ані великих транспортних вузлів, тож громаду рашисти досі не обстрілювали. Хоча це, звичайно, не гарантія. Хтозна, що наступного разу стрельне в макітру путінським генералам та ракетникам і куди вони скерують своє убивче залізяччя.
Утім, упродовж літніх місяців у найближчому до українсько-польського кордону міста Волині побільшало не тільки релокованих підприємств, а й вимушених переселенців з Херсонщини, Миколаївщини, Донеччини, Луганщини.
Якщо станом на 16 травня цього року їх зареєстрували 8635, то зараз — уже 9162. Із них 6,5 тисячі залишилися саме в Нововолинську, а не продовжили свій шлях за кордон. Однак тут готові приймати стільки втікачів від війни, скільки потрібно — в притулку нікому не відмовлятимуть. Хоча забезпечувати їм комфортні умови надалі буде складніше…
