Автор книжки, відомий на Волині журналіст, чоловік Тетяни Галькун Анатолій Якубюк.
Це своєрідний ювілейний вернісаж народної художниці України з Луцька Тетяни Галькун. Тут є репродукції її картин, розповіді про мисткиню, надруковані в різні роки в періодиці, оригінально розповідається про життєвий шлях майстрині, її родовід, подано каталог основних творів живопису.
Так народжуються шедеври
Добре намальовані пейзаж, портрет, натюрморт чи батальне полотно дають змогу легше перенести самотність. Довге споглядання породжує фантазії, розвиває уяву, допомагає побачити те, що поспіхом міг і не помітити.
Картини народної художниці Тетяни Галькун, яка вже 50 літ називає себе лучанкою, цінні саме тим, що кожен раз, споглядаючи їх, відкриваєш для себе щось нове. А все тому, що написані вони від душі та серця. Тетяна Дмитрівна ніколи не береться за роботу з поганим настроєм. Бо негативну енергетику обов’язково відчує глядач. Тож вона завжди чекає, коли невідома сила почне рухати її пензлем, підбирати фарби, підкаже необхідні штрихи. Так і народжуються шедеври.
Звідкіля все це в Тетяни Галькун? Напевне, генетичне. В її родовому дереві ви знайдете: народну художницю України Катерину Білокур, діда Сергія Галькуна, який знався на художньому ковальстві, двоюрідного діда, відомого на Черкащині живописця, столяра-червонодеревника, іконописця Тереня Білокура... Визнаним майстром з виготовлення церковної атрибутики (вінчальних корон, запрестольних хрестів, корогв, лампад, ковчегів для св. мощей) став і молодший брат Тетяни Дмитрівни Володимир.
А своєрідний волелюбний характер вочевидь від бабусі Секлети Гонтар-Світовенко, пращуром якої був не хто інший, як один із керівників Коліївщини Іван Гонта. Після поразки повстання, рятуючись від смерті, родина поселилася в селі Полянецькому, змінивши прізвище Гонта на Гонтар. Розповідаючи про це, бабуся показувала онучці рушник, на якому був вишитий ще її прабабусею козак з високим чолом і закладеним за ліве вухо пасмом волосся. Він дуже схожий на Івана Гонту, намальованого ще в ХVIII столітті.
Хвилини радості та роки страждань
Шлях Тетяни Галькун до вершин малярства легким не назвеш. Народилася вона у невеликому селі Ропотуха на Черкащині в селянській родині. Батько майбутньої художниці Дмитро Галькун усю війну провів за кермом автомобіля, підвозив на передову боєприпаси. Двадцять побитих осколками та кулями машин змінив, проте сам повернувся з війни без жодної подряпини. А підірвався на німецькій міні, вже коли в 1947-му розорював трактором колгоспні поля. Ногу довелося ампутувати. Держава визначила пенсію, яка після грошової реформи 1961 року становила аж... 15 карбованців. Мама — Неоніла Світовенко — надзвичайно вродлива, з красивим голосом жінка змушена була взяти на себе головні клопоти за сім’ю, де окрім Тетяни була ще її старша сестра Ольга і молодший брат Володимир. Важка праця на колгоспних ланах підірвала здоров’я Неоніли, і 40-річною вона пішла з життя. Трапилося це в травні 1961-го, а вже через кілька місяців Дмитро Галькун, виконуючи одне із останніх прохань дружини, відвозить Тетяну в Київ на навчання в Республіканську середню школу імені Т. Г. Шевченка. Через п’ять років не стало і тата. Було йому лише 50.
«Я насамперед завдячую батьківським генам і бабусі Секлеті з дідусем Євлампієм, які замінили батьків, коли вчилася на художника, і своїм вчителям, — згадувала згодом Тетяна Галькун у міській газеті «Луцький замок». —
Мені випало щастя навчатися в художній школі в дружини великого художника Георгія Якутовича — Олександри Павловської, яка оформляла дитячі книжки. Вона навчила гармонії кольору. З цією сім’єю приятелювало багато видатних сучасників, зокрема Сергій Параджанов». Згодом він, побачивши картини ще зовсім юної Тетяни Галькун, промовив пророчі слова: «У твої руки Бог вклав золотий колонок (пензлик з хутра колонка. — Авт.), чим прирік тебе на хвилини радості і роки творчих страждань. Але ти йди цим шляхом — і пізнаєш красу та велич задумів Творця».
Подальша доля подарувала Тетяні Галькун багато шансів розвинути своє дарування. Із сьомого по одинадцятий клас вона часто бувала і навіть якийсь час квартирувала в сім’ї Якутовичів. Визнаний майстер ділився з юною художницею професійними секретами. Ще навчаючись у школі, вона жила у народної художниці СРСР, лауреата трьох державних премій СРСР Тетяни Яблонської. Як кажуть, коли б не нещастя, не було б і щастя. Таня порізала ногу, і донька Тетяни Нилівни Оля, яка теж навчалася в художній школі, запропонувала пожити у них, доки не загоїться рана. Мала нагоду слухати мудрі поради прославленого майстра пензля. А в травні 1985-го Тетяна Дмитрівна була учасником пленеру в Будинку творчості художників у селищі Седнів Чернігівської області, керівником якого була Тетяна Яблонська.
Наставниками в Тетяни Дмитрівни в Київському художньому інституті (нині Академія мистецтв України) були народні художники УРСР Володимир Костецький і Віктор Шаталін, у майстернях яких вона навчалася в 1966—1967 рр. і 1969—1972 рр., народний художник УРСР Тетяна Голембієвська.
Сьогодні вже сама Тетяна Галькун передає свої знання і досвід молодим художникам. Вона професор кафедри образотворчого мистецтва Волинського національного університету. Її колишні та нинішні студенти вже теж досягли певних успіхів у малярстві, беруть участь у всеукраїнських і міжнародних виставках.
Краса буденності
Багато з репродукованих у книжці картин біографічні. Зокрема це портрет діда Євлампія і баби Секлети, намальований художницею ще далекого 1970 року в селі Ропотуха, що за 24 кілометри від Умані. На полотні — найрідніші Тетяні Галькун люди, які після смерті мами і тата замінили їй батьків. Картина і досі висить у майстерні. Так само як і картина «Бабусине вікно» з квітами у старих чугунцях. Її не раз хотіли придбати за великі гроші, але вона не продається. А на картині 1981 року бачимо засмагле симпатичне дівча з вінком петрових батогів (цикорію) на голові. Це дочка художниці Юля. Сьогодні Юлія Максименко — провідна акторка одного з київських театрів.
«Мені не раз випадало працювати і спілкуватися з Тетяною Галькун на Люблінщині та Волині, — пише живописець із Польщі Тадеуш Дронжкевич. — Бував на її персональних виставках у Холмі та Луцьку. Тож можу сказати: її душа просто пульсує радістю від побаченого і з допомогою містерії своїх фарб прагне поділитися цим дивним трепетом з іншими людьми... Митцям, котрі кажуть, що світ — це видимість, щось ефемерне, вона відповідає: ні, світ — це сутність. Особам, які сповідують у своїх творах, що життя — невловима мить, Галькун заперечує: життя — це вічність... Любителям обзивати довколишню дійсність нудьгою пані Тетяна заперечує, що і в буденності є своя краса».
«У тому, що художник — не професія, а доля, ще раз переконуєшся, спостерігаючи, як живе, працює, сприймає світи і людей у ньому Тетяна Галькун, —пише письменниця, критик Валентина Штинько. — І якщо митець починається з таланту, то талант, вочевидь, зароджується з неспокою, з особливого, пристрасного зацікавлення до багатогранного, багатобарвного світу...»
* * *
Декілька слів про автора цієї книжки Анатолія Якубюка. Це талановитий, з воістину енциклопедичними знаннями журналіст, засновник і головний редактор Всеукраїнського суспільно-політичного і літературно-мистецького журналу «Волинь», головний редактор 10-томної Волинської універсальної енциклопедії. Написана і упорядкована ним книжка — це не перший подарунок автора Тетяні Галькун, з якою він у шлюбі з 1988 року. Чимало великих і малих справ зроблено Анатолієм Миколайовичем, аби дружині працювалося легко і натхненно. Тож серед людей, які сприяли творчості Тетяни Галькун, слід назвати і її вірного супутника.
Такого розкішного за змістом і художнім оформленням мистецького видання, як книжка «Карби на серці», Волинь ще не знала. Воістину царський подарунок на ювілей дорогої людини. Порадіймо за прекрасну художницю, що їй пощастило мати довкола себе так багато хороших людей. Бо Тетяна Дмитрівна, осяяна світлом великого таланту, і сама така.
Луцьк.
Портрет Тетяни Галькун, зроблений олівцем Тетяною Яблонською в 1985 році в Седневі.
«Петрові батоги, або цикорії (Юля)», полотно, олія, 1981.
Фото та фотокопії автора.
