Народний депутат України Максим Ткаченко під час зустрічей із вимушеними переселенцями.

Російсько-українська війна триває... Схід України ось уже дев’ятий рік поспіль потерпає від ворожої агресії та бойових дій, тож людей, постраждалих від вторгнення рф, дедалі більшає. Зважаючи на це, Благодійний фонд «За Луганщину», який діє під патронатом народних депутатів України Максима Ткаченка та Руслана Горбенка, продовжує опікуватись мешканцями Луганської області, які полишили свої домівки, рятуючись від обстрілів і руйнувань, та жителями інших регіонів, що страждають від жахіть війни.

Народний обранець, в.о. голови Комітету з питань прав людини, деокупації і реінтеграції тимчасово окупованих територій в Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин та координатор підкомітету з питань прав і свобод осіб, які проживають на тимчасово окупованих територіях України, та внутрішньо переміщених осіб Максим Ткаченко  розповів про чергові завдання роботи в парламенті та про діяльність Благодійного фонду «За Луганщину».

— Пане Максиме, розкажіть про пріоритетні напрями вашої роботи у Верховній Раді й, зокрема, на чолі комітету після того, як його попередній голова Дмитро Лубінець обійняв посаду Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

— Пріоритетом парламентської діяльності як до війни, так і зараз, під час бойових дій, залишаються права людей. Нагальні права кожної людини, громадянина завжди необхідно обстоювати, незалежно від пори року чи наявності військової агресії. Зрозуміло, що нині питань із дотримання прав людей стало набагато більше і над їх вирішенням потрібно постійно працювати — це те, чим наш комітет і займається.

І, звичайно, ми опікуємося питаннями захисту мешканців тимчасово окупованих територій. Ситуація змінюється, і на часі постало навіть питання зміни назви нашого комітету. Адже тепер у нас, на жаль, від ворожої окупації потерпають не тільки частини Донецької та Луганської областей та Автономна Республіка Крим, але й також частини інших областей України. Тому ми змінюємо зараз назву комітету. Втім, я сподіваюся, що працювати під цією назвою ми теж будемо недовго. Адже маємо тверде переконання, що невдовзі ми здійснимо ту саму деокупацію, про яку мріють мільйони жителів нашої країни.

— Які здобутки депутатської діяльності на цей час вважаєте найважливішими і над якими законодавчими документами ви зараз працюєте?

— Один із законів, досить важливий, який пройшов через наш комітет і був проголосований, — це президентський законопроект 7550, що стосується прав представників польського народу на території України. Голосуванням за цей документ ми продемонстрували нашу солідарність і вдячність полякам, які у важку хвилину підтримали нас, українців. Вважаю, що це дуже важливий крок з нашого боку, оскільки поляки для нас — найближчий, насправді дружній і братерський народ.

Нині обговорюємо законопроект нашого колеги народного депутата України від партії «Слуга народу» Владлена Неклюдова та інших авторів, серед яких є і я, щодо продовження дії постанови Кабінету Міністрів із надання піврічного терміну для проживання осіб із числа ВПО в державних установах та компенсації комунальних послуг за місцем проживання ВПО в державних та комунальних закладах. Адже, оскільки війна, на жаль, не закінчується і цей термін щодо проживання переселенців треба подовжувати й надалі, жодних обмежень у шість місяців не має бути.

Отже, це саме ті законопроекти, що потрібні людям саме сьогодні, вони є невідкладними, нагальними й необхідними як ніколи. Робота комітету триває, працюватимемо й надалі.

— Якими новими кроками позначена здійснювана вами і вашою командою благодійна діяльність фонду «За Луганщину»?

— Діяльність Благодійного фонду «За Луганщину» набуває дедалі нових масштабів і розвитку. Ми продовжуємо надавати підтримку вимушеним переселенцям із Луганської області та інших регіонів, де тривають бойові дії.

Мережа гуманітарних хабів, сформована фондом «За Луганщину» по всій території України, зараз є дуже потужною. Сьогодні у кожному обласному центрі країни діє наш гуманітарний хаб — стаціонарний, мобільний або партнерський, тобто такий, що діє на базі партнерського фонду або ж приймальні народного депутата України. Відтак філія нашого Благодійного фонду «За Луганщину» є у кожному регіоні.

Нагадаю: наш фонд опікується насамперед вимушеними переселенцями з Луганської області, які змушені були полишити свої домівки як починаючи з 2014 року, так і з 24 лютого 2022 року. Втім, якщо до нас звертаються переселенці з інших областей, ми нікому не відмовляємо, а йдемо назустріч і харків’янам, і нашим братам донеччанам, і переселенцям із міст Запорізької області — Бердянська, Василівки, Кирилівки.

Важливим складником роботи нашого фонду «За Луганщину» є допомога центрам компактного проживання і забезпечення вимушених переселенців. Та й загалом ми намагаємося якомога більше спілкуватися з людьми у цих центрах і давати їм віру та надію на те, що незабаром усі ці жахіття війни скінчаться.

— Хто допомагає фонду в його діяльності?

— Людей, які надають допомогу фонду, дуже багато. Це і наші колеги-депутати, і підприємці, і меценати. Доброчинці, які допомагають Благодійному фонду «За Луганщину», — це не лише представники Луганської області.

Наші помічники є також на Донеччині, Кіровоградщині, Вінниччині. Серед них люди з Дніпра, зі Львова, з Одеси. Багато різних фірм допомагають, серед яких — «Центр Агро», торговельні марки Соки Galicia, «Моршинська».

Усі ці структури певну частину своєї продукції виділяють саме для переселенців, якими ми опікуємось. Дуже багато аграріїв, фермерів, які надають для переселенців овочі та іншу сільгосппродукцію. Багато просто небайдужих людей, серед яких, зокрема, підприємець із Вінниці Андрій Юзвенко. Він нині мешкає в Одесі, але Андрій уже настільки багато допоміг переселенцям, що всі вважають його справжнім луганчанином.

Звичайно, нам допомагають наші колеги — народні депутати України Руслан Горбенко, Володимир Ватрас, Володимир Гевко, Іван Калаур, Олександр Федієнко, Павло Фролов, Олег Арсенюк, Андрій Холодов, Роксолана Підласа, Олександр Санченко і багато-багато інших людей, які вже самі телефонують і запитують: «Максиме, яка ще потрібна допомога?». Один із наших небайдужих колег Сергій Костричук, наприклад, сам збирає для нужденних гуманітарну допомогу не тільки по всій країні, але й по всьому світу. Тож дуже велика кількість колег, які допомагають, і я навіть боюся когось оминути й не згадати — настільки багато підтримки надходить!

— Якими є ваші найближчі плани і завдання, що перед собою ставите?

— Насамперед, звичайно, це підготовка до зими — як у питаннях продовольчої безпеки, так і у плані житлово-комунальної сфери. Треба подбати вже зараз, де саме зимуватимуть люди з числа вимушених переселенців, оскільки для багатьох із них це питання досі не вирішено. Тож головним завданням для нашого Благодійного фонду «За Луганщину» є розв’язання проблем житла для ВПО. У цих питаннях виконавчою владою на місцях допускається ще багато бюрократії, що в умовах війни неприпустимо.

Звичайно, чимало питань і гуманітарного, соціального характеру належить нам усім вирішити. Не можу погодитись із тими, хто каже, що нібито до ВПО нікому немає діла. Питаннями вимушених переселенців зараз опікується дуже багато служб та інстанцій. Але не будемо забувати: триває війна, і сьогодні головним завданням є захист нашої держави, її суверенітету й територіальної цілісності. Якщо не здолаємо ворога і не буде України — не буде нічого. І тому наше спільне наближення Перемоги над російськими загарбниками — понад усе! Водночас і вимушені переселенці не залишаються зі своїми труднощами на самоті. Ми продовжуємо взаємодіяти з усіма організаціями, структурами, аби люди, які по-страждали від війни, були належним чином захищені державою та суспільством.

Фото Благодійного фонду «За Луганщину».