Адже вівчарство — прадавнє і овіяне легендами та уквітчане співанками ремесло верховинців. Ватаг, ґелетка, путина, будз, бринза, урда, жентиця-сироватка, трембіти і сопілки, колиба і полонинське літування — це лише дещиця зі словесного ряду чабанів. Це люди витривалі й мужні, добродушні й справжні ґазди.
Але нинішній час щодалі стискає ринковими лещатами і глобальними підходами вівчарський уклад. Худоби стає у рази менше, літувати на полонинах і ватажити також охочих мало. Тому нинішня обласна влада прагне і тут наводити лад. Тож голова Закарпатської ОВА Віктор Микита відвідав вівчарів на полонинах у колишньому Міжгірському, а нині Хустському районі. Нині вони традиційно випасають овець і кіз, тричі щодня доять і відправляють з гір у села бринзу та інші супутні продукти. Це смачно, екологічно чисто, поживно.
За словами Віктора Микити, ці люди нині — «оберіг традицій вівчарства, яке, на жаль, через низку об’єктивних та суб’єктивних чинників частково зникає у громадах». Далі очільник ОВА зазначив, що поспілкувавшись з усіма, відчув саме ті проблемні моменти, які тягне на собі кожен із них.
І найприємніше: саме тут, у горах, разом із власниками фермерських господарств області, які спеціалізуються на вівчарстві, заснували Об’єднану асоціацію вівчарів Закарпаття.
Також Віктор Микита спільно з головою Міжгірської громади Василем Щуром передали вівчарям необхідні на полонині речі: ліхтарі, одяг, посуд та інше. Керівник ОВА запевнив, що Закарпатська облвійськадміністрація — надійний партнер громад і готова підтримувати місцеві ініціативи.
Фото прес-служби Закарпатської ОВА.
