Практика маркування харчових продуктів написом «без ГМО» не гарантує того, що на наш стіл не потрапляють генетично модифіковані організми. Насправді Україна давно є пасивним учасником світового ринку аграрних біотехнологій, заявив у Донецьку на засіданні прес-клубу доктор біологічних наук, старший науковий співробітник Інституту харчової біотехнології та геноміки НАН України Борис Сорочинський. На думку експерта, суспільство повинне мати повну інформацію про сучасний стан галузі в Україні та світі.

— Починаючи з 1982 року, європейські країни витратили на дослідження безпечності генетично модифікованих організмів 300 мільйонів євро. Загалом було 50 наукових проектів. Це комплексні програми, їх використовували 400 дослідницьких груп із різних європейських країн. І загальний висновок, який випливає: біотехнологія і ГМО зокрема не є небезпечнішими, ніж технології традиційної селекції. На сьогодні не встановлено негативних ефектів від тих ГМО, які комерціалізовані й офіційно є на ринку, — повідомив учений.

2012-го генетично модифіковані рослини вирощували 28 країн, а ще 31 — надала дозвіл на імпорт і використання таких рослин як харчових продуктів і кормів. Найпоширенішими продуктами генної інженерії є соя (частка біотехнологічних культур — понад 80 відсотків світового виробництва), кукурудза (35 відсотків), бавовник (80 відсотків) та ріпак (30 відсотків). Найчастіше такі культури мають ознаки стійкості до гербіцидів та комах. А тому ці сорти вважаються прибутковими: вартість їх вирощування є меншою порівняно з культивуванням традиційних сільгоспкультур.

Офіційно імпорт і вирощування генетично змінених культур в Україні заборонено. Але насправді в країні вже є рослини з вищенаведеного списку (наприклад, соя) чи фармацевтичні препарати, де використано таку технологію, каже Б. Сорочинський. З другого боку, позначку «без ГМО» можна сьогодні зустріти навіть на продуктах, які ніколи не міститимуть таких компонентів — наприклад, на мінеральній воді. Експерт зауважив: власних досліджень із питань аграрних біотехнологій у державі проводиться дуже мало, а регуляторна база потребує перегляду і не відповідає міжнародному досвіду. Щодо лабораторій, якими оснащено всі обласні санепідстанції і де досліджують продукти на вміст ГМО, то їх науковець назвав неефективними.

Яку вигоду для «маленького українця» становить використання аграрних біотехнологій? Адже дефіциту традиційної сільськогосподарської продукції в нашій країні немає. На це запитання Борис Сорочинський відповідає так:

— За умови, що українець вирощує щось у себе на городі, — йому байдуже. Якщо йде до супермаркету, на ринок — він уже має цікавитися цим питанням. Бізнес і держава насамперед повинні мати певну стратегію. Якщо ми — велика аграрна країна, то що нам вигідніше: продукувати трансгенну культуру та експортувати її чи продукувати чисту культуру на експорт? І те, що відбувається в суспільстві навколо ГМО, — страшилки, істерія, запровадження маркування, — це ті рішення, які приймаються волюнтаристськи, без консультацій з науковцями, без публічного обговорення. З другого боку, наразі лунають заяви керівників про те, що ми вирощуватимемо ГМО. Але все це не підкріплено експертним аналізом.

Чинний Закон України «Про державну систему біобезпеки» регламентує поводження з ГМО, прямо не підтримуючи і не забороняючи такі організми. Учені-біологи наголошують на тому, що є суперечливі підзаконні і нормативні акти, в яких потрібно навести лад. Поки що складається ситуація, коли за нелегальне вирощування генетично модифікованої сої чи кукурудзи в Україні неможливо покарати. А на рівні держави немає єдиної політики, яка б об’єднувала природне бажання аграрного бізнесу заробляти більше із правом громадянина на здорове довкілля і безпечність харчових продуктів.

Донецька область.

На знімку: Борис Сорочинський.

Фото автора.