Село Велика Димерка Броварського району Київської області після обстрілів рашистами.
22 березня зафіксовано використання заборонених міжнародними угодами боєприпасів над північно-західною околицею Києва, 27 квітня ворог скинув фосфорні бомби на Авдіївку в Донецькій області.
Рашисти, перебуваючи в окопах на території України, у телефонних розмовах зі своїми рідними та друзями відверто розповідають про військові злочини, вчинені ними проти мирного населення. Зазвичай радісно, зі сміхом, що проривається в ефір.
Судячи з розмов, перехоплених Службою безпеки України та Головним управлінням розвідки Міноборони, війна для росіян — це така собі розвага, бо дає можливість когось убити, не боячись покарання перерізати полоненому горло, вистрелити людині в спину. А ще можливість «насолодиться» тим, як напалм чи фосфорні боєприпаси випалюють українські міста і села. Про це розповідає російський військовий, що воює на передовій, своїй матері (їхню розмову перехопила СБУ).
— Алло, привет, — відгукується «мирна» росіянка, яка зневажливо називає українців тараканами.
— Сегодня смех был. Мы сидим и у нас там радиостанция есть, и слушаем переговоры, — розповідає російський солдат. — И там говорят, ну, наши, зенитчики: «Готовность номер 1. Скоро прилетят, ну, в течение 10—15 минут, два самолета». Следующее послание — «Они уже отработали и улетели. Все, отбой». Короче, хохлы отработали и улетели. (Для росіян українці — хохли, укропи, таракани, салоїди, а від початку цієї російсько-української війни ще й неонацисти, укрофашисти і т. д. Точно так, як поляки — пшеки, німці — ганси і теж фашисти, представники інших національностей, перепрошую, косоокі чи мавпи. Можна було б і не звертати увагу на цю сторінку в історії «вєлікой русской культури», аби за цими образливими найменуваннями не стояла ненависть до усіх народів у світі, за якою прийшла війна в Сирію, Грузію, в Україну). — Связь опаздывает? — цікавиться мати окупанта. — Напалм, сказали, будет работать. На ... (нецензурна лайка) нужен этот напалм. Толку от него... От фосфора он толку нету. Фосфорим мы, херачим (знову нецензурна лайка). — Они живучи, как тараканы. Да, — уточнює «мирна» росіянка. — Ну фосфор и кассеты... Вообще, плевать. Не, ну от фосфора, конечно, не плевать, там все плавится. Зато ночью это очень красиво выглядит, как фосфор летит. — Конечно... — підтримує вбивцю його мати.
Про використання фосфорних бомб і снарядів розповідає й інший російський окупант, розмову якого з батьком перехопили представники ГУР Міноборони.
— О, фосфор полетел, — радіє рашист. — Фосфор полетел? Далеко? — Да не знаю. Видно будет. Да просто комбат психанул и решил этих уродов залить конкретно. — Вы их фосфором бьете, что ли? — перепитує батько окупанта. — Да! Я не помню, фосфор то ли «Град» пускает, то ли... — Женевской конвенцией запрещено... — Папа, ты знаешь сколько тут всего используется, что запрещено в принципе.
Ці дві розмови синів-окупантів з їхніми батьками, в голосах яких немає й натяку на розпач від того, що їхні діти на війні стали вбивцями дітей і жінок, — ще одне свідчення повної деградації російського суспільства, готового воювати за химерні ідеї кремлівського маніяка. І, звісно, за гроші та за можливість мародерити.
Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.
