На вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів Указом Президента України від 23 серпня 2004 року № 987 встановлено День Державного Прапора України, який відзначається щорічно 23 серпня.

Кольору чистого неба і золотої пшениці, кольору гідності й свободи, кольору небаченої мужності й самовідданості в ім’я незалежної суверенної Держави — такий наш прапор, що сьогодні майорить закликом до відсічі знавіснілому ворогу, який зі зброєю в руках, із сотнями літаків і танків, смертоносними бомбами і крилатими ракетами вторгся на нашу землю і намагається знищити нашу країну і наш народ.

Синьо-жовтий стяг нині на передовій лінії московсько-української війни — він у кожному бліндажі, в окопах, на танках і бойових машинах, на військовій формі наших захисників. Він у серцях мільйонів українців, які спільно з ЗСУ ще у 2014 році стали на захист країни від оскаженілої росії з її імперськими потугами і столітніми намаганнями знищити українство з його мовою, культурою, традиціями, церквою, історичною пам’яттю, стерти назавжди, викреслити з історії й книги буття.

«Народ мій є, народ мій завжди буде/ Ніщо не перекреслить мій народ», — писав велет українського духу Василь Симоненко, який своєю творчістю вкотре наголосив, що для українців свобода і гідність завжди були основоположними цінностями, символами яких стали — Тризуб, Державний Гімн, синьо-жовтий Прапор. Небесно-сонячні кольори знамен не лише акумулювали національні традиції, тисячолітню історію краю, а й ідентифікують народ та територію від Чорного моря до Карпат. Вони спонукали до боротьби на різних етапах історичного поступу українців, вселяли віру і непоборну силу.

На початку XX століття, в часи Української національно-визвольної революції 1917—1921 років наш народ зміг відродити свою державність. Боротьба за вільну і незалежну Україну, без московських кайданів і царів велася під синьо-жовтими знаменами. В їх майорінні — наш генетичний код, наша прадавня славна історія.

Як зазначають в Українському інституті національної пам’яті (УІНП), жовто-блакитні барви символізували Київську державу ще до її християнізації у 988 році. Сучасні дослідники виводять традицію використання кольорів неба і сонця/золотих полів ще з далеких язичницьких часів.

Про давність традиції поєднання синьо-жовтих барв в українській символіці свідчить і те, що заснованому у 1256 році місту Львів надавався герб, на якому зображений золотий лев на блакитному полі. Майже всі герби міст

Київщини й України обрамлялися небесно-сонячними кольорами.
«Поєднання жовтого і синього (блакитного) кольорів має на наших землях глибоке коріння. Згадаймо, приміром, славнозвісну Грюнвальдську битву 1410 року, в якій об’єднані сили слов’ян і балтійських народів розгромили німецьких залізних рицарів. У цій битві взяли активну участь і представники українського народу. Польський історик Ян Длугош зазначає, що хоругва Львівської землі «мала на прапорі жовтого лева, що ніби дереться на скелю на лазурному полі», а хоругва Перемишлівської землі «мала на прапорі жовтого орла з двома головами, оберненими однаково в різні боки на лазуровому полі», — зазначає історик В. Кукса.

Михайло Грушевський писав, що «в часи визвольної війни козаки використовували прапори різної барви». Як свідчив очевидець штурму Гомеля у 1651 році, «о 8-й годині рано при зміні варти побачили спершу корогву червону з білим хрестом і білою обвідкою, потім показалася друга, червона корогва, а коло неї — три білі і дві чорні, і дві жовто-блакитні». З XVIII століття полкові і сотенні козацькі прапори Війська Запорозького виготовляли з блакитного полотнища на якому жовтою фарбою наносили постаті святих, хрести, зорі, зброю. До початку Другої світової в Ермітажі виставлялися прапори з поєднанням наших національних барв. На одному із стягів — архістратиг Михаїл, одягнений в золоту кирею і блакитні штани. На іншому знамені 1774 року, змайстрованому коштом останнього отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського, — продовгуватий прямокутник блакитного кольору, на якому яскраві золоті герби.

Утвердження синьо-жовтого поєднання як українських національних кольорів відбулося під час європейської «весни народів». Уперше такий прапор замайорів у червні 1848-го на міській ратуші Львова. Відтоді полотнища в національних барвах використовували під час Шевченківських та інших свят у Галичині, Буковині та Закарпатті. На Наддніпрянщині синьо-жовті кольори замайоріли після революції 1905—1907 років. З падінням ненависного царизму, що створив тюрму народів, ці барви стали загальновизнаною українською символікою. З синьо-жовтими, рідними серцю, прапорами 25 березня 1917 року на вулиці Петербурга вишли солдати-українці і студентська молодь. Та 25-тисячна маніфестація засвідчила прагнення українців до відокремлення від імперії зла і відбудови власної держави. За кілька днів — 29 березня — масова маніфестація відбулася в Києві. Під час Свята свободи кияни та українські військові теж вийшли на вулиці з синьо-жовтими знаменами.

«Ціле море людських голів навкруги, — описував «Свято свободи» Сергій Єфремов. — І розгорнулась поруч безконечна стрічка людей, що безупинною лавою йшли і йшли протягом цілого дня. Мають корогви на вітрі, голосно лунають нечуті ще слова, гримить бадьора мелодія... Ось блакитно-жовті — сонце і небо — українські прапори. Ось червоні, як гаряча кров, робітницькі знамена. Ось біло-червона лава польських стягів і нечисленна сила інших».

У дні Української революції синьо-жовті знамена й стрічки стають символом, закликом, рушійною силою народу, що повстав проти московського панування й дикої імперії.

За даними Українського інституту національної пам’яті, 31 березня учасники Українських зборів у Чернігові встановили український прапор і виконали «Ще не вмерла Україна». 1 квітня в Києві з ініціативи Центральної Ради відбулася понад 100-тисячна маніфестація. Тисячі солдатів-українців Київського гарнізону несли синьо-жовті знамена з написами: «Вільна Україна», «Вічна пам’ять борцям за волю», «Війна до перемоги». У Харкові, Полтаві, Катеринославі та інших містах України і за її межами відбулися схожі акції під синьо-жовтими прапорами. 18 травня 1917 року в Києві розпочав роботу перший Український військовий з’їзд, на який делегація з Петрограда передала синьо-жовтий прапор із гаслом на ньому: «Хай живе національно-територіальна автономія». Влітку 1917-го під цим прапором вирушав на фронт перший український підрозділ — полк імені гетьмана Богдана Хмельницького. Тоді ж частина кораблів Чорноморського флоту підняла українські прапори. Уперше — на есмінці «Завидний» з ініціативи керівника української ради корабля Івана Прокоповича.

Синьо-жовтий прапор переможно затріпотів і над Кримом. 27 січня 1918 року його офіційно затвердили у Тимчасовому законі про флот Української Народної Республіки: «Прапором торговельного флоту визначалося «полотнище о двох — блакитному і жовтому кольорах». А 29 квітня на есмінцях і лінкорах, що базувалися в Севастополі, підняли українські прапори. Флагманський корабель «Георгій Побідоносець» подав сигнал про підняття стяга над українським Чорноморським флотом. До Києва та німецького штабу надіслано відповідні повідомлення. Зокрема, в телеграмі до столиці Української держави зазначалося: «Цього числа Севастопольська фортеця і флот, що перебувають у Севастополі, підняли українські прапори. Командування обійняв контр-адмірал Саблін». Того ж року цей стяг стає державним символом УНР.

Століття тому більшовики, що вдалися до масового терору, окупували Україну. Українські символи потрапили під найсуворішу заборону — за Тризуб, Гімн і Прапор кидали у в’язниці і розстрілювали. Та наш прапор, як небо і сонце, незнищенний.

«На Підкарпатській Русі, яка увійшла до Чехословаччини, 20 березня 1920 року ухвалено крайовий синьо-жовтий прапор. У 1934-му чехословацька влада заборонила використовувати його. Українство обурилося: «Ми маємо свій прапор... Його історія сягає глибоко в минувшину нашого народу, аж на тисячу років назад... прапора уживав наш князь Лаборець, а потім Федір Корятович. ...По світовій війні народні ради русинів з огляду на історичні традиції проголосили синьо-жовті барви за барви підкарпатської Русі й нашого руського народу», — повідомляють в УІНП.

У 1939 році Сойм Карпатської України в Хусті затвердив синьо-жовтий прапор Карпатської України. У квітні 1941-го Другий великий збір ОУН (б) визнав синьо-жовтий прапор національним державним українським прапором. Улітку 1941-го національні та націоналістичні (червоно-чорні) стяги майоріли в селах під час проголошення Акта відновлення Української держави.

Долаючи радянські заборони, Володимир Мармус із вісьмома товаришами 22 січня 1973-го в Чорткові на Тернопільщині вивісили чотири національні прапори. 26 квітня 1989 року у Львові під українським прапором відбувся мітинг пам’яті жертв Чорнобильської трагедії, а 22 травня того ж року — Шевченківське свято в Києві. 23 березня 1990 року синьо-жовте знамено з’явилося над Тернопільською міськрадою; 3 квітня — над Львівською ратушею; 24 липня — наш небесно-золотий прапор урочисто піднято над Київською міськрадою.

4 вересня 1991 року, вже після проголошення незалежності України, національний стяг замайорів над Верховною Радою України. 28 січня 1992 року Державний Прапор України за-тверджено Верховною Радою України.

На знімку: захисники Маріуполя передають на довічне зберігання свій прапор з «Азовсталі» до експозиції «Україна — розп’яття». Прапор зберігатиметься у Національному музеї історії України у Другій світовій війні.

Фото з сайту Головного управління розвідки Міністерства оборони України.