Двоє молодих людей, вочевидь, у якомусь середмісті тримають плакати. На одному з них – вимога зупинити російський фашизм, припинивши купувати нафту та газ в тій країні, назву якої залита кров’ю, зболена, розгнівана, упевнена в своїй перемозі і готова йти до кінця Україна більше не може писати з великої літери. На другому – звернення до євроспільноти словами: «Українці захищають вас!». Мова – англійська…

Хто-хто, а фіни нас розуміють

Чи то минулі часи політичного і військового домінування московитів над фінами (згадаймо загарбницьку війну 1808-1809 років, після якої колишня шведська провінція Фінляндія була захоплена і включена до складу російської імперії), чи то географічна близькість і довготривала культурна експансія "русского міра" на східну Скандинавію укорінили в мізках багатьох упевненість, що Гельсінкі - це такий же запасний аеродром для жителя Саратова і Самари, як і Мінськ чи Єреван. Але... нічого подібного! Із цим стереотипом слід попрощатися всім, хто отримує збочене задоволення, переглядаючи відео, на яких російські туристи тролять українців у Відні чи в німецьких містах. Ні-ні, фінське суспільство, отримавши щеплення від братської любові (останнє велике - у 1939-му. До речі, та війна у своєму поточному моменті називалася "оборонною війною СРСР проти агресії буржуазної Фінляндії") і періодично переконуючись, що найбруднішими їхні знамениті лазні залишаються після відвідин росіян, знає, яким віником тих "гостей" з-за украденої у них Ладоги, з-за нагло відтятого від материнської землі Карельського півострова треба гнати! І бажання вступити до НАТО в компанії зі шведами - тому зайвий доказ.

А нам, на тлі такої доброї історичної пам'яті саамів, також легше дихається. Нам, коли ми вибираємо на мапі світу місце для самореалізації чи, як нині, шукаємо евакуаційні маршрути, добра вдача цього мужнього народу - найкраща візитівка і найліпший рекламний проспект.

Високий український ґатунок

Нині в 250-тисячному Тампере мешкає від п'яти до семи тисяч українців. Кирило Могильник опинився в цьому чистому і свіжому, як крижина посеред Ботнічної затоки, місті після перебування в інших прогресивних країнах Європи - спершу в Великій Британії, потім Німеччині, далі в шляхетному Люксембурзі...

Війна застала Кирила тоді, коли він та його бізнес зміцнювали свої позиції і відволікатися від заданої перспективи не планували. Але транспаранти з гаслами на уже згаданих знімках і об'ємний волонтерський кейс реалізованих доброчинних намірів свідчать про те, що цьому чоловіку ні сонячне світло, ні північне сяйво не в радість, коли чобіт московського фашиста топче його рідну землю.

Кирило вправно розмовляє доброю українською, якісною англійською. Ці навички комунікації мають свої академічні початки. Його мама - кандидат філологічних наук, викладачка давньоруської (староруської) мови та латини Людмила Могильник... Вплинув і традиційно високий ґатунок філологічних знань 5-ї гімназії імені Тараса Шевченка колишнього Кіровограда і нинішнього Кропивницького. Саме звідси виграна стипендія в конкурсі, що його започаткувала родина Ельворті, привела українського школяра до Лондона. А вже далі мрії розширювали свої горизонти, прокладаючи нові стежки - до людей, які говорили німецькою, французькою... Тож нині Кирило спілкується ще й ними - до того ж німецькою досконало.

Освічені, незамінні, найкращі!

Освічені українські волонтери за кордоном - найкращі адвокати, незамінні амбасадори українського суспільства.

Дякувати Богу, нас, українців, у дитинстві не гепали об підлогу в тєрємє чи в ізбє, щоб заздалегідь вибити найменші шанси на опановування мов тих країн, що відчиняють перед нами двері. І знахабніти настільки, щоб вважати ці мови (і всі "інорідні" традиції) не вартими жодного конспекту. Відтак, широке коло знайомств, чисельне й багатомовне інтернет-середовище - це ті води, в яких розумна українська молодь плаває вільно і з насолодою. Греція, Австралія, США, Перу, Британія, Німеччина... - це далеко не всі країни, чиї громадяни робили і роблять пожертви, відгукуючись на прохання Кирила та Марії.

Їхній волонтерський проект передбачав забезпечення українських вояків передусім якісним взуттям. Таким чином багато сотень пар берців поїхали на фронт і дали змогу нашим хлопцям робити взимку свою справу, не відволікаючись та мороз, сльоту і дощ. Фіни з компанії-виробника Jalas надали українцям Тампере пристойну знижку і це також посприяло тому, що якийсь один умовний батальйон нашого війська мав на одну проблему з оснащенням менше.

Росіяни нам тут - не указ!

За словами Кирила, росіян у Тампере мешкає чимало. У березні вони пробували активізуватися, але українських голосів їм не заглушити. Українці, як і на початку війни, збираються по суботах на площі з плакатами, з сувенірною продукцією, з готовністю пояснювати кожному, що сьогодні відбувається на нашій землі (на знімках). Такі акції збирають до ста осіб. Тутешні трохи дивуються, але щойно прибулі земляки чомусь не дуже охоче виходять на площу. Не в характері спокійних скандинавських мігрантів когось засуджувати, тим більше, що й місцевих рук для прапорів вистачає. Громадська організація "Українці Тампере" і далі збирає пожертви й купує для військових необхідне, наприклад - спальники.

"Я й сам зараз не так активно займаюся волонтерством, як навесні, - каже Кирило. - Знаєте, з'явилося таке відчуття, що на фронті, у підрозділах тилового забезпечення нині кожен добре знає свій маневр, і катастрофи вже не буде! Уже є чим стріляти і чим захиститися від куль, є що їсти, у що вдягатися... Звичайно, волонтери тримають зв'язок, моніторять ситуацію постійно. А за потреби ми знову залучимо всі свої зв'язки, збиратимемо гроші, купуватимемо необхідні речі...

Серед наших людей за кордоном, як і в Україні, звісно ж, є люди, яким хочеться невідкладної перемоги й негайної відплати. Вони подумки вже й Херсон звільнили, і в Крим зайшли... Але більшість наших - реалісти, котрі розуміють, що в росії багато зброї, чисельно велика армія. А ми 30 років підготовки до війни проґавили. Тому так швидко, як нам хочеться, примусити ворога до миру на наших умовах не вийде!"

Більшість українців, які доїхали до Тампере під час війни, походять саме з окупованих чи близьких до фронту регіонів. Жителі Луганщини, Харкова, Маріуполя... Їхали (насправді Кирило каже "проривалися") через Польщу. Переважно жінки з дітьми. Українці, котрі живуть і працюють у Тампере, розуміють їхнє бажання бути подалі від війни, але знають напевне, що Батьківщина - це магніт постійний і неослабний. Ти можеш збудувати дім у скандинавських снігах і навіть перехреститися в місцевому кафедральному соборі, але рашистські танки на вулицях українського Херсона не дадуть тобі спокійно спати. Якщо ти Українець (Українка) серцем і від народження!

...А тим часом. Для російських туристів, котрі приїжджають дивитися, як щовечора піднімають шлюзи столітньої дамби біля міста Іматра у Фінляндії, господарі регулярно вмикають звуковий супровід - музику фінського композитора Яна Сібеліуса та... український славень. І думки їхньої ніхто не питає, бо так вирішила місцева влада, бо такі тепер настрої в Європі. Мер Іматри Кіммо Ярва каже: "Наша мета полягає в тому, щоб висловити рішучу підтримку Україні та засудити російську агресію".

Фото надано автором.