23-річний Вадим евакуювався з Мар’їнки.

Від початку серпня з міст і селищ краю евакуйовано понад сім тисяч осіб, з яких понад 1,5 тисячі — діти.
Гуманітарна місія «Проліска» завдяки співпраці з Гуманітарним фондом для України (UHF) Управління ООН з координації гуманітарних справ/OCHA Ukraine продовжує допомагати тисячам мирних людей безплатно виїхати із зони активних бойових дій і тим самим зберегти своє життя.

Під ворожими обстрілами — з п’ятнадцятирічного віку

«Це були дуже сильні обстріли, просто нестерпні. Неможливо було сходити в магазин чи по гуманітарну допомогу. По нас стріляли прицільно, намагаючись убити. Рашисти вишукували, де ще є скупченість людей, і для них було не важливо, що це звичайні мирні мешканці», — так згадує житель при-фронтової Мар’їнки Вадим випробування прифронтового життя.

Перші обстріли рідної Мар’їнки Вадим пережив 2014 року, коли йому виповнилося п’ятнадцять. Більше восьми років свого життя він провів у зоні бойових дій. До липня 2022 року він жив та працював будівельником у рідному місті. Допомагав місцевим перекривати дахи, розбиті обстрілами. З початком повномасштабної війни кількість таких будинків зростала з кожним днем, а перебувати поза укриттям ставало дедалі небезпечніше.

Одного разу було й таке, що хлопець прийшов по гуманітарку і разом з іншими цивільними потрапив під обстріл. Перший снаряд поцілив чітко в дах магазину, поблизу якого проводилася видача, а другий розірвався на куті будівлі.

«Усіх тоді врятував тільки насип із землі, що був між нами та тим кутом. Уламки снаряда полетіли не в людей, а в землю. Чекати більше було нічого, і я вирішив, що треба їхати якомога подалі від цього всього», — розповідає Вадим.

Важкі бої біля Мар’їнки, що точилися цілодобово, змусили 23-річного чоловіка полишити рідну домівку та їхати до безпечнішого місця. До Дніпра він дістався евакуаційним автобусом Гуманітарної місії «Проліска».

Що буде далі? Відповіді на це запитання Вадим поки що не знає — адже треба знову шукати роботу та починати жити наново. Втім, незважаючи на всі обставини, Вадим дуже радий, що зміг вирватись із того пекла, де триває війна, трохи перепочити та, зрештою, відчути себе в безпеці.

«Нарешті ми не відчуваємо постійного жаху…»

Тетяна та її донька Діана до повномасштабного російського вторгнення мешкали в Щастинському районі на Луганщині. Оскільки їхня домівка знаходилася неподалік лінії розмежування, то всі кілька років, що поблизу міста Щастя тривали бойові дії, родина жила в постійній напрузі. Коли ж у лютому 2022 року ворог саме зі Щастинського району розпочав свої атаки, Тетяна разом із донькою вирішили діяти миттєво. З охопленого війною регіону вони виїхали одразу.

Жінки розповідають, що коли виїжджали, то не дуже й замислювалися, що бойові дії в їхньому краї триватимуть так довго. Тому планували повернутися до своєї домівки за пару тижнів. Одразу поїхали до родичів на Вінниччину, в смт Турбів. Діана пішла у місцеву школу, адже треба було закінчувати 9-й клас, а зараз вона вже десятикласниця. На питання: «Куди вступатиме?» старшокласниця відповіла доволі незвично для тендітної дівчинки: «Хочу бути поліцейським». Діана дуже любить танцювати. Вже записалася у місцевий танцювальний гурток. Родина планує залишатися і надалі тут, на Вінниччині, бо безпека дитини — найголовніше.

Але виникла проблема з одягом, оскільки мати з донькою їхали на короткий термін. По допомогу евакуйовані звернулися до гуманітарного центру «Проліска-Вінниця». Представники місії «Проліска» миттєво відреагували на запит і забезпечили родину новим верхнім одягом від UNHCR Ukraine — Aгентства ООН у справах біженців в Україні. Надання допомоги триває!

«Потерпати від обстрілів уже було неможливо. Тож зібрались всією родиною і поїхали»

71-річна Лідія Василівна, її син, невістка та двоє онуків, 12 і 9 років, приїхали до міста Дніпра евакуаційним автобусом Гуманітарної місії «Проліска» із Торецька. Понад 40 років пані Лідія прожила в цьому невеличкому, колись затишному, місті, працювала медсестрою в лабораторії, виховувала дітей та онуків.

Спокійне життя родини закінчилося ще 2014 року, коли в Торецьку (на той час — Дзержинську) залунали перші обстріли, а ще — в тепер уже прифронтовому місті — почали виникати великі проблеми з водопостачанням.

Навесні 2022 року для всіх мешканців Торецька стало очевидно, що спокійно жити їм не дадуть рашистські окупанти, що гатили з артилерії та РСЗВ з-за лінії розмежування. Постійні прильоти, відсутність води та газу, хронічні проблеми з електроенергією змусили родину замислитися над власним майбутнім.

«Попереду зима, а я ні вугілля, ні дров собі не принесу, — розповідає Лідія Василівна. — Електрику через день відключають, а води й газу вже давно нема. Та все б нічого, ще можна було б якось жити, якби не бомбили. За чотири дні, як ми вирушили до Дніпра, в мій дім прилетів снаряд, який зруйнував половину будівлі. Врятувало тільки те, що в момент обстрілу я була в флігелі поруч, поралася по господарству».

Війна не тільки позбавила жінку власної домівки. Через бойові дії втратив роботу і її син.

23 роки Сергій пропрацював у забої на шахті «Торецька», а наприкінці червня внаслідок ворожого обстрілу підприємство було зруйновано. Розуміючи всю складність ситуації, в якій опинилися він та його близькі, чоловік прийняв єдино правильне рішення — врятувати життя родини та виїхати в безпеку.

Сергій розповідає, що вже не витримувала людська психіка безперервних обстрілів та відчуття невідомості: на що очікувати далі?

«Кожного дня летять ворожі снаряди, — розповідає чоловік. — Спочатку бігали з дітьми в підвал, а потім якоїсь миті вже зрозуміли, що просто живемо там. В мами — інвалідність, і вона не могла щоразу йти в укриття, бо їй просто дуже важко ходити. Потім зруйнували шахту, де я працював, затим прилетіло в дім матері. Просто сидіти під обстрілами вже не було ніякого сенсу. Ми зібралися всією родиною та чітко вирішили їхати».

У Дніпрі, куди дісталасz родина із Торецька, евакуйованих зустріли співробітники гуманітарного центру «Проліска-Дніпро». Вони одразу ж надали дорослим і дітям допомогу в тимчасовому розміщенні.

У Гуманітарній місії «Проліска» повідомили, що завдяки плідній співпраці цієї організації з Гуманітарним фондом для України (UHF) Управління ООН з координації гуманітарних справ тільки з Торецької громади вдалось евакуювати до безпечних районів України 4085 людей, із яких понад 1000 — це діти.

***

Гуманітарна місія «Проліска» у співпраці з Гуманітарним фондом для України (UHF) продовжує допомагати тисячам мирних мешканців безплатно виїхати із зони активних бойових дій до більш безпечних регіонів України.
«Збережіть своє життя та життя своїх рідних, виїжджайте в безпеку! — наголосили представники гуманітарного штабу. — Звертайтеся по інформацію на «гарячі лінії» місцевих органів влади:

м. Краматорськ — 0994156554, 0660769398;
м. Соледар — 0507766862, 0669 283420, 0662084837;
м.Бахмут — 0954987615;
м. Торецьк — 0996019491, 06247 43915;
м. Курахове —0507657327, 0502836090;
м. Слов’янськ – 0995397867, 0995398047, 0995398048, 0662849285, 0958418082, 0994350275».


Тетяна та її донька Діана до повномасштабного вторгнення рф мешкали в Щастинському районі на Луганщині.



71-річна Лідія Василівна виїхала з родиною до безпечного місця із прифронтового Торецька.

Фото Гуманітарної місії  «Проліска».