Там і навчався, працював, згодом у хлопця з’явилась і родина. Але російські окупанти нещадно та жорстоко, вмить, відібрали в чоловіка його домівку. Рашисти зруйнували все, до чого торкалася його рука в рідному місті ще з дитинства — забрали історію і позбавили життя тисячі городян…

У день повномасштабного вторгнення рф 24 лютого в країні були певний хаос і плутанина. Втім, військові намагались якомога якісніше налагодити роботу у воєнних умовах. На Донбасі люди, на жаль, вже звиклі до стану війни та до її сумних «сюрпризів». Тож багато хто з городян, не чекаючи, коли ситуація погіршиться, масово заправляли авто й виїжджали до безпечних місць.

«З лютого я постійно був у Рубіжному. А потім російські орки зайняли дім та відібрали все те, що нажила моя родина. Саме так вони «звільняли» наш народ — брали те, що їм не належить», — розповідає боєць.

Із березня війна набирала обертів, становище ускладнювалося і почалися обстріли. За словами чоловіка, цивільні гинули в основному не через вуличні бої, а через ворожу артилерію та масовані авіанальоти, що знищували житлові будинки. На цьому спекулювали роспропагандисти та прихильники «руского міра», намагаючись переконати мешканців, що, мовляв, це були обстріли з боку української армії. Але багато хто не вірив цим нісенітницям.

«Далі події розвивалися, як в американських бойовиках, — згадує нацгвардієць. — Їдемо вантажівкою до укриття, спускаємося в бункер, отримуємо дані щодо перебування противника, ділимося на групи, після чого — три—п’ятикілометрова пробіжка територією під артобстрілами в повному екіпіруванні. Наша група складалася із 30 бійців. Конкретно на нашій ділянці бої відбувалися не з військовими рф, а проти бійців так званої псевдореспубліки «днр».

Гвардієць каже, що це не була ніяка там «друга армія світу», як рф пропагує. Насправді ворожі солдати не розуміли елементарних деталей і правил поводження у бою й тактики бою. Не мали вони й пристойного обмундирування.

За його словами, це було, швидше, гарматне м’ясо — звичайні цивільні, яких насильно мобілізували, забравши із заводів і шахт, вручили їм автомати та кинули у бій під кулі.

«Моджахед» знає: оскільки втрат у ворога більшає, то й масштаби насильницької мобілізації у «недореспубліках» зростають. До того ж мобілізовані з «днр» та «лнр» не входять до статистики втрат російської армії, бо для москви вони — лише витратний матеріал.

«Для росіян цих людей не існує, — зазначає військовослужбовець. — Їх, навіть, складно назвати воїнами. Піхота складалась із невеличких груп людей, які, поспіхом пострілявши з автомату, одразу тікають, оскільки щось більше вони зробити не можуть».

Мобілізовані з ордло зазвичай використовували стрілецьку зброю — нічого особливого, але їх прикривала артилерія. За словами гвардійця, знищити такого ворога, який без амуніції і без конкретної тактики, дуже просто.

Єдине, що було їхньою перевагою, то це чисельність. Натомість наш народ є вмотивованим: він має ідею, характер, знає за що воює і чого прагне.

«Українська армія має військовий етикет. Ми ніколи не стріляли по цивільних і не допускали інших злочинів. Ми — військові, і наше завдання — боронити рідну країну», — зазначає воїн.

На той час, коли захищали наші міста, обстріли були кожні 5—10 хвилин. Наші бійці їли раз на день, ділились продуктами з жінками та дітьми, які були у сховищах. Українські захисники робили все, аби врятувати мирних людей.

«Ця війна в жодному разі не повинна тягарем лягти на плечі нашим дітям. Наш обов’язок — перемогти, аби майбутнє було мирним», — у цьому твердо переконаний «Моджахед».

Відділення  інформації та комунікації Східного ТУ НГУ.

На знімку: боєць на псевдо «Моджахед».

Фото прес-служби Східного територіального управління Національної гвардії України.