Загальна карта України 1648 року — «Загальний план Диких полів, простіше кажучи, Україна. З суміжними провінціями» («Delineatio Generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina. Cum adjacentibus Provinciis») — французького військового інженера і картографа Гійома де Боплана. Виконана в масштабі 1:1 800 000.
Цього разу багатосторінкову теку під назвою «Структурний план уроку на тему «Моя історія», з якого має початися навчальний рік у школах на тимчасово окупованих територіях. У ГУР Міноборони України цей «документ», рекомендований до виконання, зокрема на Луганщині й Донеччині, міністерством освіти російської федерації, назвали «солянкою псевдоісторичних фактів та божевільних ідей».
У традиційному наборі російських маніпуляцій суспільною свідомістю — тези про те, що України «не було, немає і бути не може», Україну створив Лєнін, так звана Новоросія — віковічна частина росії, українські герої — злочинці, української мови не існує. Та з екранів своїх зомбоящиків самі собі суперечать і заявляють, як, наприклад, один з провідних московських режисерів: «Украинский язык (все ж таки мова є! — Авт.) стал образом русофобии. Словосочетания, которые мы слышим в украинской транскрипции или произношении, они для нас, и для мира в принципе, и для них самих являются формулированием ненависти к россии. Поэтому, если предметы будут преподаваться на украинском языке, это катастрофа. Это абсолютно заложенная мина во всю историю». Висновок іншого пропагандистського рупора кремля на прізвище магнушев, озвучений з великої сцени під схвальні посмішки й кивання головами присутніх у залі: «нужно убить каждого, кто считает себя украинцем». Основна думка структурного плану, за яким режим уже сьогодні готує школярів до війни в майбутньому, — Україну треба знищити.
Історичний тероризм кремля, спрямований проти суверенної України та нашого народу, мотивований ідеологічними, політичними і стратегічними цілями бункерних безумців. Він став одним із головних засобів боротьби за відновлення російської імперії, неможливої без інтелектуального і творчого українського ресурсу, полтавських чорноземів, родовищ корисних копалин Слобожанщини, східних і південних регіонів. А головне — без історії Давньоруської держави з центром у Києві, без Святої Софії з її скрипторієм, хрестителя Русі рівноапостольного Володимира, без свата усієї Європи Ярослава Мудрого, києво-печерських святих. Розрахований на виправдання численних історичних і церковних крадіжок в України та обґрунтування вторгнення росії на територію іншої держави з міжнародно визнаними кордонами і національною відособленістю історичний тероризм є злочином проти нашої країни й цивілізованого світу.
Маніпуляції кремля — факти навиворіт всупереч здоровому глузду
Урок «Моя історія», як зазначено у присланому з москви стратегічному плані, покликаний показати «многовековую историю русской державы, в состав которой исторически входило все Северное причерноморье, и регион, который при Екатерине II получил название Новороссия. Современные территории на землях бывшей Новороссии неразрывно связаны с россией, эти земли политически, экономически и культурно невозможно оторвать от нашей страны. История Новороссии не просто связана с россией — это и есть часть россии».
Послухаєш москву, так у неї під п’ятикутними зірками Льва Троцького на вежах кремля золоті верби ростуть. Власне, тут доречна ще одна українська приказка: знов за рибу гроші.
В останнє десятиліття з’явилися сотні наукових статей і книг як українських, так і зарубіжних дослідників, що ґрунтуються на археологічних дослідженнях і архівних матеріалах й геть спростовують псевдоісторичні тези імперців з претензією на чужу історію та чужу територію. Як зазначає доктор історичних наук Ігор Гирич, поняття «Новоросія» — штучний московський термін на позначення українських земель на південь від Запорозької Січі. Українська присутність на цих теренах випереджає на кілька століть появу там як росії, так і московитів-росіян. Проект «Новоросія» почав формуватися ще за часів Петра I, тобто на ранньому етапі імперії, яку цар назве росією тільки в 1721 році. Вже тоді сучасний південь України був одним із пріоритетних напрямків московської експансії з подальшим виходом до Чорного і Азовського морів і перспективою просування до стародавнього Константинополя, столиці Візантійської імперії, спадкоємцями якої вважали себе московські царі. Ще в XV ст. виникає ідея «Москва — Третій Рим», висунута ченцем Філофеєм. Спочатку ідеологема «Москва — Третій Рим» замінила собою ідеологему «Москва — Другий Київ». Та як виявилося згодом, москві без Києва нікуди.
Нове життя в проект «Новоросія» вдихнула Катерина II. Після переможної російсько-турецької війни 1768—1774 рр. , коли потреба в козацькій допомозі царській армії відпала, імператриця знищує «християнську козацьку республіку» — Запорозьку Січ, а в 1764-му створює Новоросійську губернію. Через 250 років «новоросійський» проект оживляє путін.
У методичці до історичному уроку ставиться завдання викладати предмет так, щоб скласти уявлення про нерозривний зв’язок «россии и юго-западных земель, на которых находятся ЛДНР, Херсонская, Одесская, Запорожская, Николаевская, Днепропетровская, Харьковская области и полуостров Крым».
Імперці вперто не хочуть визнавати доведений факт, що в XIX столітті й набагато раніше ці терени заселялися переважно вихідцями з українських земель російської імперії — Поділля, Волині, центральних регіонів. У Херсонській та Катеринославській губерніях, як свідчить перепис, українці становили 74% населення, тоді як московити-великоросіяни в Херсонській губернії, включно з Одесою, тільки три відсотки.
«А засновані там великі міста були не на голому місці, існували вже достатньо великі українські козацькі поселення: Катеринослав-Дніпро — на місці Кодака і Половиці, Одеса — Гаджибея, Олександрівськ — Запорозької Січі, Севастополь — на місці Херсонеса», — наголошує Ігор Гирич. Дослідник зазначає, що згодом вони стали місцями поселення багатонаціонального населення, і власниками своїх осідків в Одесі, наприклад, були на початку XIX століття французи, греки, євреї, поляки, німці — іноземне купецтво. Українці ж освоювали навколишні села й займалися переважно сільським господарством.
Багато років за Одесу, в середмісті якої стоїть величний пам’ятник Катерині II, відновлений у 2007 році п’ятою колоною, щоб провести чіткий російський маркер, ведуться історичні бої. Московські «історики» і путін в один голос кричать, що Одесу заснувала Катерина. Але факти — річ уперта і свідчать про протилежне. За часів Середньовіччя на території приморського міста існувало містечко Хаджибей (Кацюбіїв). Як зазначає одеський історик Олег Ґава, там був литовський порт, ще раніше італійська колонія, а пізніше турецька фортеця. «Задовго до приходу імперської адміністрації на хуторах довкола Хаджибея мешкали українці. І саме козацькі полки під проводом Хосе де Рібаса першими видерлися на стіни фортеці Хаджибей у 1789 році. Українці випилювали перші камені ракушняку-черепашнику для будівництва Одеси, вони ж стали першими мешканцями нового багатонаціонального міста», — наголошує дослідник.
Протягом століть українці просувалися на схід і південь, освоюючи родючі степові чорноземи. У XVII ст. центр українського життя перемістився з Лівобережжя, що потерпало від кривавих конфліктів між Гетьманщиною, Запоріжжям, Річчю Посполитою, Османською імперією, Кримським Юртом та московською державою. Олег Ґава зазначає, що переселенці з Правобережжя колонізували територію нинішніх Харківської, Донецької, Луганської, Сумської областей України і трьох східних областей сучасної росії. «Так з’явилася Слобожанська Україна, яку путін уперто відносить до Новоросії. У 1670-х роках до Слобожанщини, зокрема, належали міста Тор і Бахмут (нинішні Слов’янськ і донедавна Артемівськ)». Донецьк, Селідове, Мар’їнка, Маріуполь, Горлівка й інші міста сучасної Донецької області засновані та розбудовані запорозькими козаками. Одне з найстаріших міст українського сходу Маріуполь — запорозький форпост на березі Азовського моря, центр Кальміуської паланки, що, за даними доктора історичних наук з Донецька Василя Пірка, існував з 1594-го по 1768 рік.
Українською славою овіяне й Запоріжжя. На острові Хортиця, де в засідці степовиків загинув перший запорожець на київському престолі князь Святослав Хоробрий, батько Володимира Великого, в 1550-х був замок-форпост Байди Вишневецького, українського магната з Волині.
Історик Олександр Палій резюмує, що території, які росія називає «Новоросією» — ніяка не Новоросія. Ці землі здебільшого належали до Запорозької Січі з давніх-давен, а деякі — до території України ще з часів Київської Русі. «Там впливу російського близько не було, коли кордон між росією фактично проходив за 200 кілометрів росії зі степом на південь від москви, де існувала так звана «засєчна чєрта». Тому це повна маячня».
І справді, мешканці цих територій не мали історичної пам’яті про «Новоросію». Більше того — в Маріуполі, в парку неподалік зруйнованого рашистами драмтеатру, стояв пам’ятник на честь запорозьких козаків, у Селидовому є пам’ятник козакові Селиду, в Харкові — засновнику міста козаку Харку, в Севастополі — монумент на честь гетьмана Сагайдачного, відомого походами на Кафу й колонізацією Криму. 25 квітня 2014 року окупанти знесли 8-метрову скульптуру гетьмана, аби він своєю присутністю у бухті Омега не свідчив проти фальшування історії зайдами.
Русь — не московія!!!
І знову повертаємося до структурного плану уроку, на якому учні мають ознайомитися з «историческими етапами развития Древней Руси, Российской империи, СССР и Российской Федерации». У цій тезі сформульовані чітка спадкоємність сучасної росії, яка виводить себе з Київської Русі (на московії вже давно не вживають термін Київська, а лише Древня, Давня). А ось іще одна цитата із згаданого документа: «Захід, що відчуває себе світовою геополітичною периферією, прагне підірвати єдність і стабільність «Серцевинної Землі» — росії, понад 80% її громадян належать до одного триєдиного народу — це росіяни (великороси), українці (малороси) та білоруси — східні слов’яни, спадкоємці Древньої хрещеної у Херсонесі князем Володимиром». З кожним рядком цього документа дедалі більше дивуєшся — що не слово, то брешуть і раків не печуть. А таки брешуть: «виникли центри ранньої російської державності: північний — у Старій Ладозі та майбутньому Новгороді, а згодом і південний — у майбутньому Києві».
Русь — не московія!!! Створення зв’язку між історією Київської Русі, нині України, назву якої в літописах зустрічаємо під 1187 роком, і москвою та московією, що виникає в часи татаро-монгольського панування над суздальською землею з веління хана Менгу-Тимура, найбільша містифікація кремля. До 1721 (!) року ця держава називалася московською! У відомому творі XIV—XV ст. «Задонщина», російській пам’ятці, російські землі позначалися як Залісся. Приторочений замість споконвічної назви Моксель і Залісся термін росія є історичною варіацією слова Русь, центром якої був тисячолітній Київ.
Установити істину допомагають літописи, хоч їх за велінням Катерини II десять років нищила і переписувала спеціальна комісія. У хроніці під 1146 роком читаємо: «І Святослав, заплакавши, послав до Юрія до Суздаля, сказав: «Брата мені Всеволода Бог узяв, а Ігоря Ізяслав схопив. Піди до Руської землі, до Києва». У 1147 р., коли чернігівський князь Святослав узяв в облогу місто Неринськ у Рязанському князівстві, в літописі записали: «Водночас прибігли до Святослава з Русі юнаки». 1148 рік — «Ізяслав дав дари Ростиславу, що від Руської землі та від усіх цісарських земель…» У 1174 р. суздальський князь Андрій Боголюбський, відповідаючи на звернення князів Ростиславовичів, каже: «Почекайте трохи, я послав до братів своїх у Русь». Після смерті Боголюбського придворний Кузьмін мовить: «Вже тебе, хазяїне, пахолки твої не визнають. Не так, як колись, коли купець приходив із Цесарограда, і з інших країв, і з Руської землі…» А бояри з Володимира-на-Клязьмі вторять йому: «Князь наш убитий, а дітей у нього немає, синок його в Новгороді, а брат його на Русі». 1406 рік — литовський літопис повідомляє: «Свидригайла… почав багато зла з Москвою творити Литовській землі та Русі». 1415 рік — «Вітовт, Великий князь Литовський, побачивши, що митрополити, прийшовши з Москви до Києва, забирають із Святої Софії все, що гарно… і до Московської землі відносять», і щоб «не зменшувалося багатство у землі Руській», наказав обрати свого митрополита. І це далеко не всі свідчення того, що залісся-московщина і Русь були відособленими. Доктор філософських наук Петро Кралюк зазначає: «Ми можемо говорити про те, що Русь існувала як одне етнічне утворення, а московія — інше. А уже за часів Петра І зародилася ця назва «Росія» — уже в іншому звучанні, але це був, по суті, той самий грецький термін, який використовувався для Русі. Тобто вони взяли нашу назву».
Різні держави і різні народи — за походженням, етнічною ознакою, мовою, культурою, літературою, традиціями, зокрема, і духовними, менталітетом. Українці називали росіян московитами до XIX і XX століття, а ті українців — черкесами, малоросами. Російська імперія, а згодом СРСР викорчовували все українське, творили «єдиний братній» народ. І сьогодні росіяни, що ввібрали в себе угро-фінські племена — меря, весь, чудь (мешкали між Чудським, Білим, Ладозьким і Онезьким озерами), про які згадує літопис, сприймають українську мову і саме українство як досадне історичне непорозуміння, історичний вивих, що виник через зловредний вплив Польщі і Литви.
Про відмінність між народами, які путін називає триєдиними, можна написати цілі томи. Ця відмінність особливо чітко проявилася під час московсько-української війни 2014—2022 рр. Для українців фундаментальною цінністю є свобода, для росіян — віковічна жага загарбати чуже, людоїдство. В одній із перехоплених українськими спецслужбами телефонних розмов окупанта зі своїми, той детально розповідає, що отримує сексуальне задоволення від того, що вбиває українців. То це брат?
Виводячи історичне коріння російської федерації від давнього Києва, москва вперто переконує сама себе в тому, що Україну створив Лєнін. Це чергова маніпуляція, як із хрещенням Древньої Русі у Херсонесі. Кожен школяр добре знає, і про це йдеться в літописі, що Володимир хрестив Київ, а відтак Русь, у річці Почайні, на Подолі.
Українській державності понад тисячу років — її етапами були Київська Русь, Галицько-Волинське князівство, Запорозька Січ, Гетьманщина, УНР, ЗУНР. Коли більшовицькій росії шляхом терору і пропаганди вдалося ліквідувати УНР і встановити свій окупаційний режим до утвореної УРСР не потрапили українські області Вороніжчини, Білгородщини, гетьманська Стародубщина у Брянській області, Кубань та Донщина. Таганрозький округ, до речі, до 1925 року був частиною УРСР.
За словами відомого українського історика Олександра Алфьорова, історична росія з вуст путіна — це комплекс історичної неповноцінності. «Історична росія», до якої він апелює, це не держава і не територія. Це — ідея, маніакальна ідея поневолення та знищення народів, каже дослідник.
