Руїни — типова картина в містах Луганщини після приходу «асвабадітєлєй».

Виштовхування досі цивільних жителів у пекло війни здійснюється загарбниками під нав’язливі мантри: «Примусової мобілізації немає». Ба більше: роспропагандисти так званої «лнр» починають привчати населення до сумнівної «гордості» щодо причетності до захисту «недореспубліки», видаючи відправку чергової партії гарматного м’яса на забій за якийсь міфічний «почесний обов’язок», а примусову працю всіх інших — як «героїчний труд у тилу». У повідомленні місцевих пабліків, зокрема, йдеться: «Як і в роки Великої вітчизняної війни, сьогодні на полях, заводах та у шахтах чоловіків, які відправилися на фронт, замінюють жінки та пенсіонери...».

Втрату майже півтисячі шахтарів провідним колись вуглевидобувним підприємством Донбасу окупанти та їхні поплічники тепер дійсно компенсують... жінками, яких замість чоловіків женуть у шахтну лаву. «Жінки залишились. І успішно виконують свої обов’язки навіть на надважких роботах...» — браво рапортує окупаційний агітпроп.

Звісно, робота у шахті є надважкою, і тільки остаточна матеріальна скрута може змусити жінок і людей старшого віку перевдягатись у гірничу робу та спускатись на кількасотметрову глибину, в забій, щоб давати на-гора тонни вугілля. Характерно й інше: якщо з головного підприємства 60-тисячного міста, яким є Довжанськ, забрали 430 чоловіків, у багатьох з яких була так звана «броня», й погнали у шахту хіба що не немічних, то якою ж є нині ситуація з чоловіками й узагалі з працездатними людьми у цій місцевості?

«Невже не знайшлося по всьому Довжанську жодного чоловіка, охочого влаштуватися на роботу за не найнижчу зарплату? — ставить риторичне запитання начальник Луганської обласної військової адміністрації Сергій Гайдай. — Напевно, ні, бо всі охочі або вже на війні, або ховаються від військкомату. Вугілля на Луганщині добувають жінки, всупереч приписам охорони праці. А чоловіків росіяни відправили на фронт — вбивати власний народ».

Щодо самих «мобілізованих» російськими окупантами луганчан, то їхня подальша доля вкрай сумна... Відомо, що росіяни не ведуть облік загиблих на фронті мешканців окупованих ними територій України.

Забираючи чоловіків як гарматне м’ясо на передову, рашисти кидають їх на першу лінію, як наживку, аби вирахувати за напрямком ведення вогню позиції ЗСУ.

Щодо самих міст і сіл, які були загарбані «асвабадітєлями» після повномасштабного вторгнення, то всупереч обіцянкам відновити зруйновані під час бойових дій об’єкти, російські зайди досі навіть не дістали тіла загиблих з-під завалів.

Годі й говорити про відновлення комунікацій на загарбаних ворогом територіях — у цьому рашисти взагалі абсолютно безпорадні. Терористи й самі тепер визнають, що повернути життя окупованим територіям вони не в змозі.

Замість води — калюжі, замість газу — багаття, замість електрики — свічки. Повернення в кам’яний вік і суцільна гуманітарна катастрофа — саме такий вигляд має нині окупована російськими загарбниками Луганщина.

Фото з відкритих джерел.