Каже, що одразу зрозумів масштаби трагедії, а тому не було жодних вагань — тільки велике бажання викинути ворога «за порєбрік».
«У мене вдома дружина та маленька донечка, і це мій головний мотиватор. Заради їхнього щасливого майбутнього я не просто витримаю, а битимуся з ворогом, поки останній окупант не зникне з рідної країни», — розповів десантник.
У службі зв’язків з громадськістю бригади зазначають, що нині підрозділ Костянтина впевнено просувається вперед.
Воїн згадує, як під час штурму населеного пункту, який вони обороняли, ворог, як у дешевому бойовику, застосував усі «спецефекти» одразу. Українські позиції безперервно крила ворожа артилерія, з флангів пішли танки, відпрацювала авіація.
«Здавалося, ось він — справжній Армагеддон... Але не для десанту! Якось швидко, злагоджено, водночас запрацювали наші протитанкісти та ППО. Ворожий літак задимився і почав різке зниження, на жаль, у бік своїх позицій. Праворуч горіли московські танки, з лівого флангу різка тиша, «орки» зникли. Вони не очікували такої відсічі, мабуть, не знали, що перед ними український десант, і розбіглися, намагаючись втечею врятувати своє життя», — каже Костянтин.
Щоденні атаки ворога на цій ділянці фронту тривали понад тиждень. Але постійні артобстріли лише додали січеславцям рішучості вибити наволоч з цього невеличкого села на Донеччині.
«Наші хлопці не просто вижили в пеклі, вони відправили на «концерт до Кобзона» неймовірну кількість ворожої піхоти, поле між позиціями було всіяне згорівшою технікою окупанта. І так буде з кожним, хто посягне на святу українську землю. Бо нам є за що битися, нам є кого захищати», — додає воїн.
Попри втому і надлюдські навантаження Костянтин з побратимами рвуться в бій. Рішуче налаштовані якнайшвидше підняти синьо-жовті стяги по всій території України: «Ми обов’язково переможемо, бо всі маємо специфічний генетичний код, код вільної людини. Україну не здолати!»
Дніпро.
Фото 25-ї бригади.
