Читаю його дописи й не припиняю захоплюватися. Вони будь-кого здатні зарядити оптимізмом! Наскрізь просякнуті позитивом і просто-таки програмують на хороші справи.
Отож, кілька записів та світлина з фейсбук-сторінки мого друга Івана Пішти. Він зараз, напевно, вже на передовій: боронить Україну.
«Минув мій крайній день короткотривалої відпустки. Завтра якихось плюс-мінус 7 годин дороги і я знову буду в колі моєї другої сім’ї, там, де душа залишилася, коли я поїхав додому. Звучить пафосно, але це так і є!
За ці дні я встиг побачити багато того, що не помічав і не бачив з лютого місяця, бо нагоди такої не було.
Перше. До цивільного життя насправді звикаєш дуже швидко, достатньо декількох днів. Це насправді лякає.
Друге. Виділив для себе найбільшу особисту проблему, перебуваючи у мирному місті... Безсоння.
Перші дві ночі я не спав узагалі, здається, а потім якось адаптувався. Проте все одно сплю, «як заєць». Найменший шурхіт — і я вже на кухні: дивлюся у вікно — на Гостомельський аеродром.
Це дуже напружує: розумієш, що треба спати, але спиш якимись фрагментами по кілька годин.
Третє. Встиг «посваритись» у місцевій групі в соцмережі, де хейтили якихось сусідів через гучну музику, бо «ви що, забули, що війна?»...
Агов, народе, а хіба сили оборони не для того тримають фронт, щоб ви тут мали життя? Звісно, все в міру, але ж...
Четверте. Об’їздив трохи Київської області. Вояків на напрямку більше, ніж у нас на фронті! Норм. Я спокійний.
П’яте. Навідався до батьків, які за мене завжди хвилюються...
Шосте. З’їздив до друзів. На жаль, друзі зараз на фронті або... на цвинтарі.
Загалом, норм. Я радий, що на мирних територіях життя триває!
Не слухайте нікого, коли вам кажуть, що не можна сидіти в кафешках чи прогулюватися, байдикувати і т. п., бо життя дуже коротке і непередбачуване. Просто живіть і смакуйте кожну мить!
На фото лиш я із Святом, бо Соля з мамою десь чухнула по «жіночих справах».
Коли Свят, уже як буде дорослим, запитає, яким тато був, коли був молодий, то я покажу йому це фото.
Цьом».
Підготував Віктор БОНДАР.
Фото і текст з фейсбук-сторінки Івана Пішти.
