Двоногі хижаки і коней поїли

До обрання олешківським міським головою Євген Рищук понад десять років свого життя і всі заощадження до копійчини вкладав у створення та розвиток кінного клубу «Grand Priх» у мальовничому селі Праві Саги. І яких тільки коней там не було! Елітні рисаки української верхової, ольденбурзької та голштинської порід милували око й дарували щиру радість дорослим і дітям. Клуб успішно розвивався: до коней додалися міні-зоопарк і штучна водойма з лебедями, що їх можна було й з рук погодувати.

Та на мирні землі Таврії прийшла війна, і до Правих Саг заявилися озброєні бандити у формі військ рф.

Вони одразу накинули оком на об’єкт, де було все для комфортного розміщення — готель і ресторан, ще й надійна огорожа, за яку сторонні не могли зазирнути. Ось тільки коні їм здалися зайвими. Чотирьох із них Євген Рищук встиг вивезти й сховати у знайомого фермера, ще двох окупанти передали до іншого кінного клубу, з господинею якого «порозумілися». Вона й досі бреше всім у вічі, що буцімто коней їй віддав сам Євген Миколайович на тимчасове утримування. А решту (чотирьох) тварин відвезли до тимчасового пункту дислокації своєї військової частини в селі Чорнобаївці, що під Херсоном. Звісно ж, не для того, аби на них кататися чи щось возити. Породистих коней просто зжерли вічно голодні двоногі хижаки — «бойові буряти», в котрих конина вважається стравою гурманів.

Тварин з міні-зоопарку частково вдалося евакуювати до заповідника Асканія-Нова, а частково вони (зокрема, сімейка єнотів) розбіглися околицями. Добре, хоч то були не вовки, леви чи тигри.

Випалили орків. Але й клуб згорів

Але власник «Grand Priх», хоча й змушений був покинути окуповану територію, про своє майно не забув, і регулярно отримував від мешканців Правих Саг новини. Тож коли дізнався, що в клубі зупинився на відпочинок цілий орківський підрозділ, а великий ангар вщерть завантажили боєкомплектом, не вагався ні хвилини. Одразу ж повідомив про це ЗСУ, аби якнайшвидше випалили ту нечисть, щоби не поганила українську землю. І нехай разом з усім, що набув за життя. Це й зробили: після вогневого нальоту за відомими координатами на території кінного клубу зо три години вибухали російські боєприпаси. Потім загарбники надовго очепили прилеглу територію і вивозили із села своїх убитих та поранених. Скільки точно — мирні жителі порахувати не змогли, але впевнені, що «відкобзонили» багатьох.

Від клубу теж мало що залишилося, і тепер його власника переповнюють суперечливі почуття.

«Про гроші не думаю...»

— Не приховаю, свого дітища дуже шкода. Все ж таки, будував клуб з 2009 року, вклав у нього всі свої заощадження. Але зараз про гроші не думаю. Вважаю, що пожертвував набутим заради Перемоги. Якщо він хоч на мить її наблизив — отже, все було недарма, — поділився з власкором «Голосу України» Євген Рищук. — Все ж сподіваюся, що після війни держава не залишить нас напризволяще. І розробить механізм відшкодування збитків таким, як я — хоча б за рахунок репарацій від рф.

Утім, Євген Рищук — не один очільник громади на окупованій Херсонщині, котрий через війну залишився на попелищі в буквальному сенсі цього слова. Ще навесні за проукраїнську позицію колаборанти помстилися секретарю Херсонської міськради, а нині виконувачці обов’язків голови Галині Луговій. До її хати у приміському селищі Антонівка закинули саморобний вибуховий пристрій, унаслідок чого вона вигоріла дощенту.

— Своєї хати дуже шкода. Адже ми нікого не наймали для її будівництва — зводили житло своїми руками, разом із чоловіком. Коли будинок спалили, чоловікові переслали світлини на мобільний, але він мені їх не показав, знав, що для мене це знову буде тяжкий удар, — переживає Галина Леонідівна. — Після звільнення Херсонщини я просто боятимуся туди повертатися — страшно побачити, що сталося з оселею. Адже іншої в мене немає, і я навіть не знаю, де буду жити, коли повернуся до Херсона.

Херсонська область.