Добірні бульби — у... гній

— Державні підприємства, які вирощують насіння картоплі, знаходяться у гіршій ситуації у порівнянні з сільськогосподарськими товариствами, фермерами чи індивідуальними власниками, — наголошують фахівці Вінницького обласного департаменту агропромислового розвитку. Пояснюють це так. На відміну від приватних, державні підприємства позбавлені можливості змінювати ціни відповідно до попиту на вирощену продукцію. Якщо таке господарство продасть дешевше хоча б на декілька копійок від встановленої вартості, його керівника притягнуть до відповідальності. На нього складуть протокол про корупцію. Саме під таку статтю чинного законодавства підпадають названі дії. Виходить, краще згноїти вирощене насіння, ніж продати за зниженою ціною, а тоді мати справу з правоохоронцями?! Щоправда, у названому випадку не обійшлося без розбору «польотів». З’ясування ситуації почалося на місцевому рівні, а завершилося в столиці. Не обійшлося без вжиття суворих оргзаходів. Втім, ситуація з ціноутворенням від цього не поліпшилася. Ціна на насіннєвий матеріал бульб, як і раніше, формується за старою схемою.

Механізм формування ціни на вирощений насіннєвий матеріал зовсім простий. Як пояснюють фахівці, за точку відліку беруть ринкову вартість бульб. Її підтверджують офіційно довідкою з ринку. До визначеної ціни додають надбавку: на елітне насіння — 250 відсотків, на насіння першої репродукції — 75 відсотків. Отримана цифра і є фіксованою ціною. Знижувати її — зась! Після того ситуацію на ринку вже ніхто не бере до уваги, хоч би там ціни зовсім «обвалилися». Хіба ж це правильний підхід? Адже за таких умов продукція державного підприємства стає зовсім неконкурентною. Не дивно, що бульби гниють, бо їх ніхто не купує.

— Якщо торік бараболю продавали на ринку в середньому по дві гривні за кілограм, то не важко підрахувати, що така само кількість елітного насіння коштувала сім гривень, — уточнює співрозмовник з обласного департаменту агропромислового розвитку. — Додайте затрати на її вирощування, сортування, перевезення, зберігання... Отримання елітного насіння — процес не з дешевих. Тому не завжди вдається повністю окупити затрати. На думку економістів, якщо є можливість повернути хоча б частину коштів, їх треба повертати. Тобто реалізувати за ціною, що склалася на ринку. Ось чому так важливо надати можливість насінницьким господарствам запроваджувати гнучкі ціни. Хоча б частково «прив’язувати» їх до потреб ринку на вирощену продукцію.

— Поки що маємо парадоксальну ситуацію: одним руки розв’язали, в інших вони залишилися зв’язані, — образно висловлюється один з моїх співрозмовників. — А це значить, що неприємна ситуація в насіннєвому господарстві, де згноїли бульби, може повторитися знову, як тільки на них «впадуть» ціни.

Є ще одна причина того, чому насіннєві господарства не можуть продати весь врожай бульб. Левову частку їхньої продукції мали б закуповувати індивідуальні власники, які самостійно вирощують картоплю. Саме вони є основними виробниками другого хліба. До того ж на сільських городах з насіннєвим матеріалом повний хаос, калейдоскоп сортів.

— Ви, мабуть, не раз звертали увагу, коли в супові плавають картоплини різного кольору, одна жовтіша, друга біліша, — каже агроном одного з господарств Микола Панасюк. — Хоча бараболю брали, як мовиться, з одного відра. Це приклад змішування сортів. Переважна більшість тих, хто садить бульби на присадибних ділянках, не звертає уваги на сорти. Буває, в одну й ту саму ямку під час садіння кладуть навіть різні за кольором бараболі.

Забарвлення бульби це одна з ознак упізнаваності сорту. Змішування — найбільша помилка. Науково доведено, що не буде гарного врожаю від поєднування сортів. Вже тому, що вони пригнічують один одного. За таких умов сорт не розкриє сповна свої можливості. Значить, не буде високого врожаю. До того ж, змішане насіння більш вразливе до ушкодження шкідниками, хворобами. Вирощені з нього бараболі гірше зберігаються. Шкода людської праці: сил затрачено багато, а результат...

— Якщо вам доведеться чути, як хтось на городі бідкається з приводу того, що навесні посадив мішок картоплі, а на осінь зібрав стільки ж або й менше, запитайте у нього, який сорт використовував при садінні, — зауважує агроном. — Саме в цьому треба шукати причину недобору врожаю, як й інших негативних явищ на картопляних ділянках.

В області вже неодноразово робили спроби переконати селян у необхідності оновити і впорядкувати сорти картоплі. На жаль, поки що це не дало бажаних результатів. Багато-хто з сільських господарів, як і раніше, поновлюють насіння старим дідівським способом: обмінюються матеріалом із сусідами. Це не рятує ситуацію.

Елітне насіння не купують, бо дорого. Ніхто не хоче брати привезені бульби, коли на власному городі повні мішки своєї картоплі.

 — Якби запропонували обміняти насіння, я б погодився, — каже мешканець Чечельницького району Микола Поцілуйко. — За відро елітного насіння віддав би три—чотири відра гарних великих бульб. Однак державним насіннєвим господарствам заборонено використовувати таку форму розрахунків. Зате цим користуються посередники. Купують у підприємства, везуть в село і обмінюють на товарні. Просять за одне відро еліти не менше, а то й більше, чотирьох відер відбірної товарної бульби. Якщо не вдається сторгуватися, знижують пропорції.

До вирішення проблем сортозаміни в області не раз залучали сільські ради. Організовували широку пропагандистську кампанію. У деяких громадах організовано закуповували насіння і поширювали його серед населення. Однак такі приклади поодинокі. Масово зробити це не вдалося. Як висловився керівник однієї з територіальних громад, усіх власників городів все одно не змусиш використовувати тільки сортове насіння. Як бути у такій ситуації? Другий хліб на столі у кожній оселі. А якої він якості, не знаємо.

— Вирощування картоплі у нашій державі не вигідне для агропідприємств і неконтрольоване для населення, — каже молодий фермер з вищою аграрною освітою з Крижопільського району Андрій Капріца. — Фермери не займаються картоплею, бо дуже затратна й клопітна справа, а ціна на неї ніяка. А що продає населення на ринку — це не бараболя, а кіт в мішку. На запитання, який сорт, вам тітка чи дядько, у кращому випадку, може відповісти: «Червоненька, або біла». Ще часто додають, що дуже гарно розварюється. Але ж буває таке продають, що його хоч годину вари, а бараболя як була тверда, такою і залишається. Годі запитувати у продавця, якими препаратами обробляли. Вас точно візьмуть на сміх, якщо наважитеся запитати про сертифікат. Чому ж так виходить — м’ясо й молоко на ринку перевіряють, а бульби можна продавати будь-які? Держава давно мала б запровадити належні правила гри на ринку картоплі, де вже багато років домінує індивідуальний власник. Якби хоча б половина з тих, хто вирощує бульби, клали в землю якісне насіння, воно б, по-перше, не пропадало у дослідних господарствах; по-друге, споживач не чухав би потилицю на ринку, роздумуючи над тим, в якого з продавців бульби кращі.

Поки що ситуація така: насіннєві господарства краю суттєво «скинули» площі під бараболею. Наприклад, за інформацією завідувача опорного пункту Інституту картоплярства НААН, що знаходиться у господарстві «Артеміда» Калинівського району, Петра Дмитренка, насіннєвий лан у нинішньому році скоротився до найнижчих показників і становив лише 18 гектарів. Дуже мало вирощують другого хліба сільськогосподарські підприємства і фермери. Зате збільшуються площі у населення. З якого сортового матеріалу вирощують її і що везуть на ринок, згадувалося вище.

 

Вінницька область.