Тотальний обман — радикальний засіб агресивних великодержавних і загарбницьких дій рф проти України

З проголошенням незалежності України і початком функціонування її базових та фундаментальних інститутів як незалежної демократичної правової держави, що розвивається в напрямі євроатлантичної інтеграції, керівництво рф, на чолі з президентом путіним в. в., використовуючи потужний потенціал засобів масової інформації і державні інститути рф, розв’язало проти України широкомасштабну інтенсивну психологічну війну, яка супроводжує агресивні загарбницькі дії росії проти України з 2014 р. і криваву, надзвичайно жорстоку війну з лютого 2022 р. Метою цієї агресивної політики є великодержавні наміри керівництва рф підкорити власному впливу і контролю політичне, економічне і духовне життя України, навіть перетворити її на один із федеральних державних округів рф.

Найближчий аналіз цієї великодержавної агресивної і загарбницької політики, методів психологічної війни рф проти України дає підстави стверджувати, що основу діяльності політичного керівництва рф та особисто президента путіна в. в. і у сфері зовнішньої, і у сфері внутрішньої політики становить масовий обман як засіб здійснення і досягнення великодержавних загарбницьких агресивних цілей та маскування і приховування злочинних військових дій, навіть терористичного характеру, особливо останнім часом.

У кожному суспільстві, незалежно від етапу його розвитку, обман асоціюється із вчиненням людиною або їх об’єднаннями діянь негативного, аморального, безчесного (безсовісного) характеру. З точки зору релігійних уявлень вірян обман — це діяння гріховні перед Господом Богом. З правового підходу обман — це спосіб вчинення багатьох кримінально караних діянь, передбачених кримінальним законом, зокрема і у Кримінальному кодексі рф, як злочини, за які передбачені доволі суворі покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк.

З обманом зазвичай пов’язуються такі форми поведінки людей, як авантюризм, шантаж, погрози, наклеп, зловживання владою та службовим становищем, лицемірство, ошуканство та інші негативні форми психологічного, дезінформаційного впливу на свідомість і психіку інших людей для введення їх в оману (облуду).

За своїми об’єктивними ознаками обман, за загальним правилом, — це активна поведінка обманщика, що полягає у повідомленні ним (наданні) іншій особі (особам) обманюваному) неправдивих, фальсифікованих (перекручених) відомостей (дезінформації) для введення цієї особи в оману (облуду), щоб спонукати її до певної поведінки (активної або пасивної), яка має задовольняти обманщика. Зміст обману становить неправда (брехня), фальшування, фальсифікація, перекручена, неправдива інформація (відомості), що адресується іншій особі (особам), викривляє в їх уявленні істину (знання) щодо різних обставин реальної дійсності об’єктивного чи суб’єктивного характеру. При обмані неправдиві (брехливі) відомості (інформація) можуть доводитись до відома інших осіб і у формі категоричних стверджувальних суджень (вигадані обставини про певні події, яких насправді не було (вигадка, видумка), і у формі припущень, особистих думок. Обман має місце і при повному викривленні тих чи інших обставин у їх повному обсязі, і у частковому — зміні суті та істинності певних обставин, що мали місце в реальній дійсності (напівправда). Обманом визнається не тільки повідомлення неправдивих (брехливих) відомостей, що доводяться до відома інших осіб для введення їх в оману, а й замовчування, неповідомлення певних відомостей (інформації), які ця особа (обманщик) зобов’язана при відповідних обставинах повідомляти іншим особам.

Обман зазвичай знаходить вираження у словесній (вербальній) усній чи письмовій формі, у вигляді звичайного мовного спілкування між суб’єктом обману (обманщиком) і тим, кого обманюють (потерпілою особою) і кому безпосередньо повідомляються (передаються) неправдиві (брехливі) відомості (дезінформація). В окремих випадках обман вчиняється інформаційними діяннями: жести, смислові рухи тіла чи діяння, поєднані з використанням підроблених (фальшованих) або недійсних документів чи інших предметів, здатних при їх використанні як дійсних нести дезінформацію і вводити інших осіб в оману.

При вчиненні обманних дій засобами передачі дезінформації її трансляторами доволі часто виступають технічні та електронно-технічні засоби, електронна техніка, комп’ютери, засоби інформаційно-телекомунікаційної мережі. Вони істотно збільшують можливості дезінформаційного впливу неправдивих (брехливих) відомостей (дезінформації) за обсягом (колом) осіб, які підпадають під дію обману. Ці обмани безперечно небезпечніші, оскільки здійснюють дезінформаційний вплив на більшу кількість людей.

Особливої оцінки заслуговують обмани у випадках, коли вони викладаються (публікуються) в засобах масової інформації: радіо, телебаченні, газетах, журналах та інших виданнях, що видаються державними й уповноваженими ними організаціями, чим фактично надають неправдивій інформації, яка ними тиражується і поширюється, характер офіційності, оскільки вона мовби виходить від суб’єктів держави і тому набуває характеру підвищеного (офіційного) психологічного впливу на осіб, які отримують і сприймають цю інформацію.

Обманні діяння можуть вчинятися у різних сферах соціально-політичного і економічного буття, можуть викривляти (фальсифікувати) інформацію щодо реальної дійсності, минулого (історії держави, права, суспільства, життя народів: їх минулого і майбутнього (брехливі обіцянки). Головною властивістю цих брехливих дій чи бездіяльності є їх спрямованість (суб’єктивні ознаки) на введення інших осіб в оману (облуду). Внаслідок цього особа, яка підпала під обман, впадає в оману, облуду і неправильно (помилково) оцінює реальну дійсність, перебуває у примарному, облудному стані, що є метою і потребою обманщика для вчинення тих чи інших зазвичай суспільно небезпечних діянь.

Виходячи із наведеної загальної характеристики обману як способу суспільно небезпечної поведінки, засобу досягнення негативних суспільно небезпечних (злочинних) цілей, розглянемо поведінку політичного керівництва рф і його лідера — президента путіна в. в.

Починати цей аналіз необхідно, на наш погляд, передусім із з’ясування характеру і засобів ведення нічим не спровокованої кривавої війни рф проти України, що розпочалася 24 лютого 2022 року. За офіційним твердженням особисто президента путіна в. в. і його поплічників — це не війна, а «спецоперація». Безумовно, це очевидний та цинічний обман і міжнародної спільноти, і народу рф, оскільки народ рф на запитання поета «Хотят ли русские войны?», відповідає негативно. Не можуть відповісти на це запитання і солдати, «что под березами лежат». Цей обман легко розпізнається з точки зору аналізу професійного обману у формі «легенд» в оперативно-розшуковій діяльності працівників кдб срср і рф, яким колись був путін в. в., хоча правильно кажуть у народі, що колишніх кадебістів не буває, вони ними залишаються назавжди. Тому твердження путіна, що це не війна, а «спецоперація» — одна із легенд як форма професійного обману російських керівників. Формально проголошена військова спецоперація рф проти України — це фактично широкомасштабна війна, пов’язана з вторгненням військ рф на територію суверенної незалежної держави Україна, війна кривава і надзвичайно жорстока. Якої оцінки заслуговують слова президента путіна перед вторгненням військ рф в Україну — «войны не будет». Тепер ми розуміємо, що це була відверта і цинічна брехня путіна братському українському народу, оскільки плани війни рф проти України ще задовго до її початку були розроблені генеральним штабом військ рф і затверджені верховним головнокомандувачем цих військ президентом рф путіним.

Особливо цинічним є обман міжнародної спільноти, громадян рф, військовослужбовців рф, що ведуть надзвичайно жорстоку війну проти народу України, вбивають ні в чому не повинне мирне населення, людей похилого віку, дітей під «девізом», що це «ведеться визвольна війна народу України від нацизму, українського фашизму», від «бандеровщини». Ця брехлива, гнила, надумана ідея, фрагмент брехливої великодержавної шовіністичної і агресивної політики керівництва рф на чолі з президентом путіним в. в., що дістали назву «ідеологія русского міра», широко поширюється співучасниками злочинів політичного керівництва рф й рупорами-ретрансляторами цих ідей: пєсковими, скабеєвими, симоньянами тощо — співучасниками злочинів керівництва рф, що через телебачення, радіо, пресу накручують «націоналістичний чад» навколо України і українців. Вони стали носіями брехливої злочинної пропаганди, і їх кримінальна відповідальність за «внесок» у розв’язання війни як співучасників буде жорсткою і неодмінною. Безумовно, українці достойні громадяни України, люблять свою Вітчизну, готові віддати за її процвітання душу й тіло. Але цей патріотизм не має нічого спільного з націоналізмом, з фашизмом у його російській інтерпретації, який виявляється в російському реальному житті, наявності елементів фашизації суспільного життя рф і особливо в звірячій жорстокості військових рашистів, що оскаженіло знищують українських дітей, людей похилого віку, мирних жителів, катують їх, знищують села, міста, власність народу України, культурні цінності, вороже ставляться до всього того, що називається українством. Ці посіпаки лідерів рф, «мудрими настановами» яких були налаштовані (психологічно підготовлені), розпропагандовані збройні сили рф на знищення українського народу, української нації. Війна жорстока і кривава проти Українського народу — це яскравий показник геноциду української нації, який прикривається ширмою обману, що це мовби звільнення цього народу. А хто про це звільнення просив? Звільнення від кого? Звільнення від чого? Відповіді немає. Мабуть, для того щоб встановити на території суверенної незалежної демократичної правової держави Україна такий державний режим, який задовольняв би волю та інтереси путіна і його поплічників, які докладають шляхом обману всіляких зусиль, щоб довести громадянам росії, міжнародній спільноті брехливу тезу, що кривава, жорстока війна росії проти України — це благо. Мабуть, це звільнення від того, що в Україні живе мирний народ, який має достойну демократично сформовану владу, що діє на підставі Конституції, визнаної міжнародною спільнотою демократичною і гуманною, яка жодним чином не передбачає фашизму чи фашистського режиму. Отже, твердження путіна і лжеідеологів рф про визвольну місію рф проти України — брехливий міф (обман, фейк, який нічим не можна прикрити). Насправді ця війна — це вияв великодержавної, агресивної експансіоністської політики керівництва рф, що базується на брехливому теоретичному підґрунті й має назву «русский мір». Це геноцид українського народу.

Безумовно, війна не буває без людських втрат. Героїчні воїни Збройних Сил України, весь український народ встав на захист своєї Вітчизни, завдає армії рф, що вторглася в межі України, істотних військових втрат: уже знищено приблизно 45 тис. (на час написання матеріалу. — Ред.) особового складу військ рф — солдатів, моряків, офіцерів, 10 генералів із вищого керівництва цих військ. Але верховний головнокомандувач заявляє, що «все іде по плану», «операція розвивається нормально», до того ж рідним і близьким військових, що загинули, про це не повідомляється, надається інформація, «що зник безвісти при виконанні службових обов’язків». Так, майже 500 моряків, старшин, офіцерів флагманського крейсера «Москва» затонули у Чорному морі за 90 км від берега. Рідним загиблих моряків повідомили, «що вони зникли безвісти», хоча не має сумнівів, що вони затонули.

Політичне і військове керівництво рф відмовлялося забирати тіла загиблих солдатів та офіцерів, а на могилах тих, яких забирали, наказували писати на могильній плиті: «Загинув у боротьбі з нацизмом (читай — «фашизмом»), хоча треба було б писати «загинув при веденні рф великодержавної загарбницької війни проти України. Справді — за що ці нещасні майже 45 тисяч особового складу військ рф загинули, за яку ідею? Відповідь одна — за брехливу ідею, отриману з уст путіна і тисячократно повторену його співучасниками в сфері психологічної війни, ідею «визволення українського народу від нацизму».

Дуже дивні методи реалізації цієї ідеї, замішаної на крутій брехні, — масове знищення народу України, міст, сіл, мирного населення, дітей, пригадайте: знищені Буча, Маріуполь, розбиті Чернігів, Суми, Харків, Чугуїв, з бомбардування якого почалася ця неоголошена війна, тисячі загиблих мирних жителів, скалічених людей, сімей. Це жорстокі наслідки війни, дій керівництва рф, політичного і військового. Дико звучать слова міністра іноземних справ лаврова: «Украинский народ заслуживает лучшей участи!»

Куди краще порівняно з тією звірячою жорстокістю, яку демонструє керівництво рф, його слова і дії відображають цинічну брехню, яка спрямована народу рф і міжнародній спільноті. Але цей обман прикрасити брехливими по суті тирадами неможливо, він очевидний і зрозумілий, справи (жорстока війна) свідчать красномовніше за брехливі слова, основу яких становлять фальш і підлий та низький обман.

Війна рф проти України ведеться надзвичайно жорстокими методами, які не застосовували навіть фашистські загарбники в період Другої світової війни. Гітлер і його команда, якщо були б живі, аплодували б путіну і його поплічникам, у них були б підстави стверджувати, що учні пішли далі за вчителів. Застосування зброї масового ураження для бомбардування житлових масивів, де проживає мирне населення, — це акти неприкритого тероризму. Протягом останнього часу ракетні бомбардування Миколаєва, Сум, Чернігова, Харкова та інших міст свідчать про терористичні військові дії — це ракетне бомбардування спрямоване на знищення житлових масивів, де проживає мирне населення, розташовані дитячі садочки, школи, вищі навчальні заклади. Хіба це бойові дії у війні? Ні, це акти тероризму.

Витонченим методом знищення українців є ракетні бомбардування міст, де має місце скупчення великої кількості людей (цивільних, не військових), мабуть, щоб вбити якнайбільше українців. Прикладом є ракетне бомбардування Краматорська, де на залізничному вокзалі зібралася велика кількість людей, які від’їжджали, втікаючи від війни. Загинуло щонайменше 52 особи, поранені майже 100. Ще один приклад: торговельно-розважальний центр у Кременчуку, де зібралася велика кількість людей. Загинуло понад 20 осіб і 59 поранено, більш як 40 зникли безвісти. Навіть керівництво рф на чолі з путіним було шоковане такими великими необґрунтованими (безпричинними) жертвами серед мирного населення України. Для покриття і приховування цих злочинів проти людяності керівництво рф запустило таку грандіозну брехливу тезу: «Це українські «нацики» самі своїх знищили». Прийом цієї відвертої брехні достатньо відомий і поширений серед владних структур росії. Про це красномовно написав у комедії «Ревізор» ще у XIX столітті класик російської прози (українець за походженням з козацького роду Гоголів-Яновських, Миргородського повіту Полтавської губернії) Микола Гоголь — словами городничого, який звертається до головного персонажа комедії, котрого він помилково прийняв за «таємного ревізора»: «А если к Вам обратится с жалобой унтер-офицерская вдова, что я ее высек розгами, не верьте ей, врет она, она сама себя высекла». Більш пізній приклад колосального обману як достойний взірець, яким, вочевидь, керувалися й ідеологи російсько-української війни, надав «вождь усіх народів» тов. Сталін. Санкціонувавши без слідства і суду розстріл декількох тисяч польських військовополонених солдатів і офіцерів армії Польщі у 1940 р., які склали зброю перед радянською армією як союзником, щоб уникнути полону німецько-фашистської армії, Сталін наказав їх розстріляти із пістолета, який перед цим СРСР закупив у Німеччини. На цій підставі було розповсюджено брехливу версію, що розстріл польських військовослужбовців здійснили війська вермахту на окупованій ними території, де були у 1940—1943 рр. концтабори польських солдатів і офіцерів. Цей обман активно обговорювався і визнавався за істину протягом багатьох років на міжнародному рівні. Викрив цей обман президент рф Борис Єльцин, і правду було встановлено.

Достатньо поширеною формою обману, яка останнім часом широко практикується керівництвом рф та ідеологами «русского міра», є обман, що проводиться і прикривається ширмою лозунгів «реалізації ідеї народовладдя», «здійснення волі народу» у вигляді народних референдумів на територіях, що належать Україні. Такий квазіреферендум був проведений на території, захопленій бойовиками і наймитами рф в Автономній Республіці Крим, яка, згідно із ст. 134 Конституції України, є невід’ємною складовою частиною України, що визнано всіма міжнародними організаціями та іншими державами. Тут використовувалася теза про «право нації на самовизначення, аж до відділення». Але цей референдум є незаконним, оскільки проводився неналежним суб’єктом (рф) на території України та без її згоди. Крім того, рішенням цього регіонального референдуму вирішувалось питання про зміну території України, а такі питання можуть розглядатися згідно зі ст. 73 Конституції України лише на рівні всеукраїнського референдуму. Тим не менш, незважаючи на очевидний обман і порушення Конституції України, її суверенітету, норм міжнародного права, державна дума росії прийняла рішення про включення Автономної Республіки Крим до території рф. Цей нахабний обман і грубе порушення суверенітету України, норм міжнародного права керівництво рф вважає за нормальне явище і активно переконує своїх громадян у правомірності своїх дій. Це цинічний обман, що лежить в основі грубого порушення норм міжнародного права, за яке керівництво рф, яке використовує Крим як військово-морську базу, непотоплюваний авіаносець, що не понесло відповідальності, але має її понести: і матеріально, і морально, і юридично. Впевнившись у брехливій успішності цього «бандитського референдуму», керівництво рф планує провести такі псевдореферендуми під стволами зброї на тимчасово окупованих рф територіях України в Донецькій, Луганській, Херсонській областях і навіть в окремих районах Харківської області, щоб визнати ці території належними рф. Що сказати з цього приводу: нахабство безмірне, заборонений плід солодкий, він манить і притягує. Тільки народ України не піде на ці провокації, не піде на псевдореферендуми, бо основа їх — це брехня, відвертий обман, нахабна експансія. Надія в організаторів цих лжереферендумів на «дійовий» обман, згідно із тим, як вчив «вождь усіх народів» тов. Сталін — учитель і натхненник сьогоднішнього керівництва рф: «Главное не то, как голосуют, а то, кто и как подсчитывает голоса». В цьому обмані полягає їх головна надія і впевненість у проведенні псевдореферендумів, основу яких становлять обман і брехня у різних їх виявах. Немає і не може бути волі народу, який примушують голосувати під загрозою застосування зброї. Ці референдуми не є вільними, вони незаконні, тому не є дійсними.

Особливо цинічною формою обману політичного керівництва рф є його акція з визнанням підрозділу військового формування Збройних Сил України «Азов» терористичною організацією і застосування на цій підставі до воїнів цього військового формування за вироком суду надзвичайно тяжких правових наслідків як до терористів. Дивна річ! Держава, яка веде війну проти України у формі тероризму, в тому числі ракетного тероризму, про який ми писали і про який відомо всьому світу, з надуманих підстав визнає надзвичайно мужніх, хоробрих захисників нашої держави, які, не шкодуючи свого життя, захищають свою Вітчизну, терористами! Для вирішення цього питання держвлада рф звернулася до вищої судової інстанції рф із відповідним запитом, на який ця інстанція завжди готова традиційно дати відповідь — «Чего изволите? Так и будет!», і одразу ж визнала цих славетних захисників України терористами, оскільки правові наслідки їх засудження як терористів є надто тяжкими. Але для визнання цих мужніх людей терористами треба встановити, що кожний із них особисто визнаний вироком суду винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 205 Кримінального кодексу рф і що в їхніх діях є всі ознаки, передбачені цією статтею КК рф (в тому числі цілі цього злочину: впливу на прийняття певних рішень органами влади чи міжнародними організаціями). Впевнений, що таких ознак складу злочину, передбачених ст. 205 КК і доведеного в установленому законом порядку, немає. Отже, оскільки їм не інкримінували своєчасно вину і не доведено обвинуваченням наявність в їхніх діях складу злочину «Терористичний акт», ці воїни — військовослужбовці Збройних Сил України — є військовополоненими, не терористами, і на них як на комбатантів поширюються всі права і обов’язки військовополонених, передбачені нормами міжнародного права.

Висновки. Як випливає із викладеного, обман, особливо політичний, — це завжди явище кримінальне. І як би він не маскувався, у яких би він досконалих формах не викладався, навіть виходив би від осіб авторитетних, «обраних народом», «народних обранців» — обман як такий залишається брудним явищем, що завжди пов’язується із незаконною вигодою кримінального характеру, у більшості випадків тягне за собою доволі сувору кримінальну відповідальність. Отже, особи, які вдаються до обману вільно чи невільно, в оцінці народу займають поступово лаву «шулерів», яким не можна вірити і, тим більше, слідувати їхнім настановам. Правильно і мудро писав у XIX столітті український поет і літературознавець Стефан Рудянський: «Кому вдалося хоч раз збрехати, тому вже віри більш не ймуть». Бажано було б, щоб цією оцінкою обману і обманщиків керувалися всі чесні люди, яким цей обман адресований чи які попали у тенета обману.

Микола ПАНОВ, доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, заслужений діяч науки і техніки України, голова координаційного бюро з проблем кримінального права відділення кримінально-правових наук НАПрН України, професор кафедри кримінального права № 2 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (Харків, Україна).