На знімку: Вікторія Плахта (праворуч): "Центр став місцем спілкування медійників".
Наша країна від 24 лютого надзвичайно змінилася. Як і плин життя кожного. До тихого й затишного Прикарпаття від початку повномасштабної російської агресії прибули тисячі гнаних війною переселенців. Місцеві мешканці із доти розміреним щоденним ритмом одразу мобілізувалися для підтримки тих, хто втратив своїх близьких, помешкання, можливість працювати.
Допомагаємо інтегруватися
"Медійників-переселенців із прифронтових регіонів зібрав під своїм крилом Івано-Франківський центр журналістської солідарності, - розповідає координаторка центру, секретар НСЖУ Вікторія Плахта. - Вони тут гуртуються зі своїми колегами. А головне - мають моральну підтримку й технічні можливості для оперативної професійної діяльності. Тут, на базі нашої обласної спілки журналістів, забезпечено доступ до Інтернету, є ноутбуки. Такий сучасний хаб для віддаленої роботи і створення контенту для своїх ЗМІ".
Цією нагодою скористався й Роман Кривко, журналіст "Українського радіо. Харків". Водночас Роман, як і інші вимушені переселенці, інтегрується в місцеве життя. Адже потрібно забезпечити побут, засоби пересування. Після придбання старенького велосипеда довелося займатися пошуком майстра для його обслуговування. Так вийшов на колишнього тренера із велоспорту франківчанина Миколу Багрія.
Нижче публікуємо нарис Романа Кривка про зустріч із непересічним майстром.
На фронті потрібні велосипеди
Номер телефону пана Миколи мені дали продавці велодеталей, до яких я мусив звернутися як новоспечений власник раритетного шосейного велосипеда, виробленого в Харкові й купленого у Франківську. "То старий майстер", - почув від своїх співрозмовників.
Микола Миколайович виявився людиною непересічною: він - один із небагатьох, хто знається на спортивних двоколісних, має чималий досвід і ремонту, і навчання велосипедистів-початківців. Утім, про свої педагогічні та спортивні здобутки скромно попрохав не розповідати.
Його тимчасова майстерня не з тих, що впадають в око, й має доволі екзотичний вигляд. Потрапивши всередину приміщення, рухатися треба вузькими звивистими коридорами за стрілками, намальованими на стінах. Нарешті, діставшись кінця цього лабіринту, серед різноманітних велодеталей побачив самого майстра - худорлявого немолодого чоловіка з довгим волоссям.
Спочатку, звісно, говорили про ремонт мого ровера. Опісля бесіда зайшла на найактуальнішу нині тему - допомогу фронту та пришвидшення Перемоги. До веломайстерні Миколи Багрія нерідко приходять військовослужбовці полагодити своїх залізних коней та розповідають, що такий транспорт іноді спритніший та корисніший на фронті за автівки.
"Звертаюся до людей, чиї родичі в Польщі та інших країнах: нехай пересилають сюди ровери для війська!" - каже Микола Миколайович.
А майстер уже доведе їх до ладу. Немає в цьому жодних сумнівів: відшукає рідкісну велодеталь, виправить раму, переспицює та відцентрує колеса.
А ще Микола Багрій - самобутній поет та залюбки декламує власні вірші. То про селянина, якого на гірше змінило депутатство, то про Майдан та, звісно, про війну:
Красиве місто Київ - сади, бульвари і фонтани.
Кому була потрібна куля, котра вбиває всіх?
За що вбивав дітей великої держави?
Там були наші діти, студенти, бабусі...
Слухаєш пана Миколу й дивуєшся ось таким непересічним франківцям, які мають не лише золоті руки, а й багатий внутрішній світ, породжений життєвим досвідом і небайдужим сприйняттям буремних подій, під час яких ми з вами живемо.
Зшиємо країну
Без перебільшення, найбільшою мрією наших співвітчизників є завершення війни та здобуття Перемоги. Якою буде післявоєнна Українська держава - залежить від кожного.
Не стерлося з пам'яті те, як після Другої світової західні регіони України заполонили громадяни з центральних та східних областей, які несли сюди свій "рускій мір". Адже радянська влада мала на меті знищити галицьку ідентичність, знівелювати досягнення місцевих жителів та надовго затоптати вільний дух свободи.
Щиро віриться, що, наївшись досхочу того руйнівного "руского міра", нинішнє покоління переселенців не наступить на ті самі граблі, а додасть свого досвіду, знань для створення нового продукту чи вдосконалення якихось процесів на Прикарпатті.
На Івано-Франківщині щиро прагнуть, щоб місце тимчасового прихистку запам'яталося гнаним війною біженцям теплом і турботою, толерантністю і культурою. Щоб навідувалися сюди не раз уже як гості чи туристи.
Хто ж із переселенців має намір знайти тут другу домівку та залишитися назавжди - Прикарпаття щиро розкриває свої обійми. Щоб, інтегруючись у місцеве життя та вносячи власний колорит, разом стати ще міцнішими та стійкішими до зовнішніх посягань. Тоді й ворог не буде страшний. Остання війна це показала.
Івано-Франківська область.
На знімку: Харків'янин Роман Кривко.
На знімку: Микола Багрій та його велосвіт.
Фото надані Вікторією Плахтою.
