10 вересня невідомі розписали монумент — на ньому з’явилися слова «Єкатєріна = путін». 12 вересня активіст ГО «Автомайдан» Артак Григорян, який приєднався до акції спротиву російським маркерам в українських містах, сказав, що він не шкодував фарби, аби привернути увагу громадськості до проблеми зволікання міською владою знести пам’ятник. Тим часом у соцмережах з’являються заклики до одеситів зібратися і найближчим часом демонтувати монумент, що прославляє українофобку Катерину II.

З історії добре відомо, що саме вона розпорядилася у 1775 році зруйнувати Запорозьку Січ. Після того як козаки допомогли москві здобути перемогу у російсько-турецькій війні 1768—1774 рр., волелюбна республіка січовиків стала загрозою для царату. Повертаючись з османського походу, 100-тисячне російське військо на чолі з Текелієм 15 червня віроломно напало на Запорозьку Січ і знищило її. Все майно і документи вивезли до Петербурга, старшину звинуватили у зраді і засудили до каторги. За вказівкою імператриці, про яку Тарас Шевченко писав: «Лютий ворог України, Голодна вовчиця!», кошового суддю Павла Головатого та військового писаря Івана Глобу заслано до Сибіру, а 85-літнього кошового отамана Петра Калнишевського ув’язнили в Соловецькому монастирі.

Ця подія належить до найважливіших в історії України і стала одним із кроків ліквідації автономії й повної інкорпорації українських земель у склад російської імперії. На анексованих землях фаворити і наближені Катерини II отримали величезні володіння. Тоді ж почалася інтенсивна колонізація імперією степового Причорномор’я, яке зайди охрестили «Новоросією».

На Лівобережній Україні, колишній Гетьманщині, та Слобідській Україні згідно з указом імператриці Катерини від 14 травня 1783 року відбулося юридичне оформлення в кріпацтво кількох мільйонів селян. Звертаючи увагу своїх намісників в Україні, «голодна вовчиця» називала період гетьманування Розумовського втраченими фіскальними можливостями: «россия во время последнего гетманского правления почти никакой от того народа пользы и доходов поныне не имела».

Вона наголошувала, що малороси відчувають до всього великоросійського «внутренню ненависть», а тому треба «...якнайшвидше привести цей народ до того, щоб селяни з місця на місце не переходили; з’ясувати і відокремити le gouvernement militaire d’avec le civil (військове та цивільне врядування), розділити їхні справжні права та права, які вони самі собі присвоїли, а при всьому цьому мати лисячий хвіст і вовчу пащу».

У 1796 році кріпацтво встановлять у Південній Україні, а також у Правобережній Україні, яка після розподілів Речі Посполитої увійшла до складу Російської імперії.

Гуманітарна політика Катерини вирізнялася тотальною русифікацією українських земель, що увійшли до складу Російської імперії — у 1776 р. Синод видав указ Києво-Печерській лаврі друкувати тільки ті книги, що пройшли цензуру, а через три роки всі українські книги в церквах були замінені на московські, всі українські букварі вилучені з ужитку. З 1783-го Києво-Могилянська академія була переведена на російську мову викладання.

Одна з дівчат, котрі обмальовували пам’ятник «Засновникам Одеси» (насправді місто існувало задовго до приходу сюди царського уряду), зазначила, що «Єкатєріна ненавиділа українців так само, як путін. Єдине місце, де ще стоїть пам’ятник Катерині в Україні, це в окупованому Севастополі. І це багато про що говорить».

У ГО «Автомайдан» повідомляють, що поліцейські кваліфікували дії активістів за ознаками ст. 152 КУпАП, що передбачає адмінвідповідальність за порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою.

Тим часом, Одеська обласна військова адміністрація вважає, що міськрада Одеси має невідкладно вирішити, згідно з чинним законодавством, питання про демонтаж і передачу пам’ятника російській імператриці Катерині II до музею. 19 вересня долю монумента обговорять у міськраді на інтернет-конференції, а потім заплановано електронне опитування одеситів, котрі запропонують, що робити з пам’ятником, який ганьбить місто.

Фото з відкритих джерел.