Тут відбулися найвизначніші події у житті чоловіка, серед яких — і рішення захищати кордон України від ворога.
— У 2014 році, коли ворог запустив свої брудні лапи на схід України, до нас у місто приїздили різні пропагандисти. Все було просто: кликали переходити на бік окупанта. Воно не дивно, адже ми за 11 кілометрів від Донеччини, — пригадує барвінковець.
Після цих подій Володимир твердо вирішив захищати землю від окупанта.
— Із сумом у серці пригадую, як у момент мобілізації сказав 13-річному синочку, що йду захищати Україну. Оскільки мене не буде поряд, він має залишитися головним чоловіком у родині. Уявіть, як щемило серце, коли за тиждень отримав дзвінок з дому і син сказав, щоб не хвилювався — він все контролює і тато сміливо може боротися за Україну, — розповідає захисник.
Тоді Володимир потрапив до однієї з бригад, яка базувалася в Харківській області. Став піхотинцем, де зміг виявити самовідданість, за що отримав державні нагороди.
Сьогодні ворог обстрілює рідне місто чоловіка. Багато зруйнованої інфраструктури, приватних будинків, серед яких і пошкоджений від ворожої артилерії дім захисника.
— Я евакуював родину, коли почалися обстріли. Зробив це недарма, адже осколки посікли мій дім, а вибуховою хвилею пошкодило вікна та стіни. Після повномасштабного вторгнення я перейшов на інший рівень. Двадцять років вкладав у будинок, покращення побуту, зациклювався на матеріальних благах. Відтепер розумію, що головне — життя. Щоб мої рідні та близькі були здорові, — розповідає чоловік.
Герой каже, що матеріальні блага є другорядними і в його віці про це вже не думають.
— Побувавши на війні, ставиш на терези матеріальні та духовні цінності. І як ви думаєте, що переважає? От і я так думаю, — зітхає чоловік, — усі живі-здорові — це головне.
Володимир каже, що досить символічно, що сьогодні він перебуває на Ізюмському напрямку і в прямому сенсі слова відвойовує власний дім.
— Я б був тут за будь-яких обставин. Планую після визволення території Харківщини воювати на інших напрямках, а після остаточної перемоги — відбудовувати рідне місто. Прагну, аби наше Барвінкове розвивали люди і влада, місто стало процвітаючим і прогресивним.
Під час розмови захисник неодноразово наголошував, як сильно він поважає кожного, хто став на захист Батьківщини, взявши до рук зброю чи почавши волонтерити.
— Навіть найменший посильний внесок є досить цінним для країни, не слід применшувати здобутки будь-кого, хто любить державу, адже ця любов виявляється по-різному. Пишаюся кожним українцем, — резюмував чоловік.
Текст і фото прес-служби 30-ї окремої механізованої бригади ім. князя Костянтина Острозького.
