Автобусом сюди потрібно трястися шосейкою більше години. Але люди розуміють, що якби не війна, дороги можна було б швидше заасфальтувати. То, кажуть, поки потерплять, аби мир швидше настав.
— Усі дороги нашого старостинського округу потребують будівництва, — згодна з людьми великовербченський староста Олена Гольонко (на знімку), яка опікується селами Велике Вербче, Вирка, Бутейки (Сарненська ТГ). — Прийде час, переможемо, а тоді все побудуємо.
Нині ж згадані поліські села перейнялися волонтерством, стараються вижити в цей складний час. Бо в селах фактично немає ніяких виробництв, щоби працевлаштуватися і заробити копійку на життя.
Хоча поліщуки й не можуть похвалитися великими статками, все ж гостинно прийняли 75 переселенців.
— Люди, хто мав таку можливість, надали їм свої помешкання. Постійно діляться продуктами, — розповідає Олена Го-льонко. — Але й чимало з наших переселенців теж не сидять без діла — разом з місцевими їздять у сусідні села на підзаробітки збирати малину, ходили в ліс по ягоди і здавали, щоб мати на життя… Одне слово, люди порозумілися між собою…
Села активно волонтерять, навіть дітки — допомагають нашим ЗСУ продуктами, складаються на автомобіль чи інше обладнання… На футбольному турнірі для потреб ЗСУ зібрали вісім тисяч гривень — скільки змогли. Формують продуктові вантажі на передову — бійцям нашим нічого не шкодують.
— Люди в нас виживають з лісу, підсобних господарств — хто має сили і здоров’я, обробляють свої паї, а хто не має, передали їх в оренду «Захід-Центр-Агро», «Захід-Центр-Трейд», які цьогоріч вирощували гречку, кукурудзу, соняшник, сою…
Місцеві вирощують традиційні для Полісся картоплю, овочі.
— Гріх скаржитися на цьогорічний урожай, — каже Олена Гольонко. —Вродила непогано картопля — вже майже всю викопали, овочі, рясно на деревах у садках. Дехто із наших мешканців побував на заробітках у Польщі, то тепер за прикладом сусідів почав займатися ягідництвом — засадили кущами городи. Справа, кажуть, клопітна, але варта того.
Скажімо, власна плантація малини для родини Марії Телетьон (на знімку з Оксаною Олійник) із Великого Вербчого обійшлась орієнтовно в 15 тисяч гривень. Але, каже жінка, вже окупилася. Тільки працювати треба до сьомого поту.
— На жаль, стає дедалі менше по селах худоби, — констатує староста. — В тому числі корів. Бо молоко приймають по п’ять гривень за літр. Тримають корів люди лише для себе, бо їсти щось таки треба.
У зв’язку з воєнним станом чоловіки, які не на фронті, з дітьми, ведуть домашнє господарство, а жінки, щоб мати за що жити, змушені податися на заробітки на чужині.
Села в клопотах, в чеканні Перемоги.
Тим часом понад 530 учнів Великовербченського ліцею чекали нового навчального року. Надокучив онлайн, хочеться усім живого спілкування з ровесниками. Зробили все для безпечності навчання, а також за літо відремонтували їдальню.
— Поки пішли до школи учні 1—6 класів, — каже староста Олена Гольонко. — Згодом їх змінять старшокласники. Поки що так виходитимемо із становища.
Рівне.
Фото Вадима НОВАКА.
