Своїми хвилюваннями стосовно майбутнього ДП «Волиньторф» з колегами-депутатами облради ділиться його директор Іван Киричик.

Щороку два його заводи — Маневицький і «Сойне» — виготовляють 100—120 тисяч тонн паливних торфобрикетів, альтернативи яким поки що в енергетичному балансі області немає. Сьогодні, за місяць до опалювального сезону, перед обома з них стоїть перспектива змінити статус державного на приватне. Невідомо, чим це завершиться для споживачів палива, для колективу, який досі працює стабільно.

Ураховуючи значення ДП «Волиньторф» для регіону і щоб запобігти можливим негативним наслідкам цієї реорганізації, депутати Волиньради звернуться до Кабінету Міністрів України з вимогою виключити його з переліку об’єктів малої приватизації та передати в управління Міністерства енергетики України. Про це йшлося 7 вересня на засіданні постійної комісії облради з питань промисловості, транспорту, зв’язку, ПЕК, архітектури, будівництва та ЖКГ.  А 15 вересня на позачерговій сесії депутати одноголосно підтримали це звернення.

За інформацією директора підприємства депутата облради Івана Киричика, нині «Волиньторф» перебуває у сфері оперативного управління Фонду держмайна, який готує об’єкт до продажу на аукціоні.

«Під час зустрічей із керівництвом регіонального відділення Фонду держмайна стало відомо, що «Волиньторф» планують приватизувати вже до нового року. Але підприємство є одночасно видобувним і переробним. І продавати його єдиний майновий комплекс можна лише, коли він має повну забезпеченість площами для видобутку та сировиною. Лише тоді воно зможе продовжити роботу. А сьогодні стоїть питання тільки продажу обладнання переробних заводів. За таких умов, більш ніж переконаний, воно працювати надалі не буде, адже без сировини все це просто купа металобрухту. Стартова вартість, в яку оцінюють підприємство, сягає 190 мільйонів гривень. Тим часом «Волиньторф» щороку сплачує до бюджетів різних рівнів податків на суму майже 60 мільйонів гривень. Цю суму, за яку хочуть продати підприємство, ми зможемо сплатити до бюджету за три роки, але ми будемо впевнені, що волиняни, а також бюджетні та об’єкти соціальної інфраструктури будуть забезпечені паливом», — наголосив Іван Киричик.

«Позиція обласної ради та ОВА щодо подальшої долі цього державного підприємства є консолідованою: «Волиньторф» має бути включений до переліку стратегічних підприємств, що унеможливить його приватизацію», — підтримав колегу депутат Юрій Ройко.

Зазначимо: сьогодні торф’яними брикетами на Волині опалюються майже шість з половиною тисяч закладів бюджетної i комунальної сфери — адмінбудівлі, школи, дитячі садки, медичні заклади, санаторії, поштові відділення... Активно використовує торф для обігріву помешкань і населення. Адже міста і села колишніх Маневицького, Любомльського і Шацького районів досі не газифіковані.

Нагадаємо, кілька днів тому начальник Волинської ОВА Юрій Погуляйко разом із керівником регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях Влади-
славом Калинцем обговорили питання про виключення із переліку об’єктів приватизації ДП «Волиньторф». Як пояснив тоді Владислав Калинець, об’єкт не потрапив до стратегічних підприємств, що не підлягають приватизації, оскільки, як вважали тоді, на ринку є інші види альтернативного палива. У зв’язку з військовою агресією росії ситуація змінилася, і підприємство відіграватиме ключову роль у проходженні опалювального сезону в області.

До речі, з проханням не включати підприємство до переліку об’єктів приватизації керівництво області і депутати зверталися до уряду ще в 2019-му та 2020 році, коли цей список лише формувався. Спроби приватизувати «Волиньторф» траплялися і раніше. Це викликало протести в колективі, який хоче працювати стабільно і не переживати за перспективу. Варто зважити й на те, що обидва заводи підприємства — Маневицький і «Сойне» — розташовані в зоні з традиційним надлишком трудових ресурсів. Втратити роботу тут завжди було страшно. Тож небезпечно кидати іскру у вогнище, яке може спалахнути. Соціальні збурення напередодні найважчої, як зізнаються в уряді, зими, зовсім не потрібні.

Тож цілком логічно, що депутати облради 15 вересня на сесії підтримали відповідний проект звернення.

Готуючи цей матеріал до друку, ми 20 вересня звернулися до керівника «Волиньторфу» Івана Киричика і поцікавилися, як ідуть справи на підприємстві. Як розповів Іван Миронович, обидва заводи — Маневицький і «Сойне» — працюють на повну потужність. Попит на торфобрикети перевищує виробничі можливості підприємства. Географія поставок — чи не вся Україна. Як ніколи багато бажаючих придбати паливо з південних і східних областей, де тривають бойові дії. Люди розуміють усю складність майбутньої зими, тому намагаються запастися альтернативним газу паливом. До речі, дві тонни волинських торфобрикетів за теплотворною здатністю еквівалентні 1000 кубометрам газу. До того ж торф значно дешевший. Вочевидь сьогодні уряду треба подумати, як і чим підтримати державне підприємство, аби воно могло більше випускати торфобрикетів. Щодо приватизації «Волиньторфу», то думка трудового колективу і депутатів облради однозначна: питаня це сьогодні не на часі.

Волинська область.

 


Завод «Сойне» — найбільший в Україні виробник паливних торфобрикетів.



Кагати, із заготовленою для переробки торфокрихтою нагадують терикони шахт. Недарма дехто називає торфобрикетні заводи шахтами під відкритим небом.



Таку якісну продукцію виготовляє Маневицький торфобрикетний завод.

Фото автора.