Разом зі своїм підрозділом йому доводилося стикатися з кадировцями, російськими найманцями «Вагнера» та декілька разів бути на волосину від смерті. Але це його лиш загартувало й навчило краще за будь-які тренування.

Якщо ведеш щільний вогонь, то противник мусить відступити

«Перший контакт з ворогом у нас був дуже близько — приблизно на відстані 10—15 метрів, буквально через дорогу, — розповідає гвардієць. — На території, де були дачні будинки, ми зустріли кадировців, з якими був ще один військовий у російській формі. Вели вогонь вони хоч і «навскидку», проте дуже прицільно — одразу було видно, що настріл у них чималий. Проте щільним вогнем нам вдалося змусити їх відступити в один з будинків. Я викликав РПГ, і за три постріли в тому самому будинку ми цю групу й поклали».

«Шостка» зазначає, що в бою кадировці виявилися загалом такими самими, як і інші бійці противника.

«Візуально деякі з них більші, деякі менші. Так, зброя в них гарна, амуніція та одяг теж на рівні, проте сам образ «непереможних воїнів» — це вже піар «TikTok-військ». Я завжди своїм бійцям наголошую: якщо ми навіть невеликою групою ведемо щільний вогонь, то противник рано чи пізно неодмінно буде змушений відступати. Так сталося й того разу».

Часом було страшно за себе та підлеглих

Найбільш критична ситуація, яку довелося пережити, за словами гвардійця, була в Рубіжному. Група «Шостки» тоді зайняла одну з будівель, коли о п’ятій ранку почався щільний мінометний обстріл наших позицій.

«Я вийшов у під’їзд, і 120-та міна вибухнула приблизно за два метри позаду мене. Мене так добряче відкинуло вбік, що на короткий час знепритомнів — хлопці відтягнули мене й почали приводити до тями. Міномети продовжували рівняти наші позиції та шляхи до відступу з землею, хлопці вже казали мені: «Шостка», ми тут всі зляжемо, треба щось робити». Я почав кликати в радіостанцію допомогу — ситуація була дійсно критичною. Згодом якимось дивом пролунало чотири постріли СПГ у визначеному мною напрямку. Мені й досі не відомо, чи це була відповідь на мій запит, проте точно знаю, що стріляли з нашого боку. Ці три хвилини тиші дали нам змогу відійти на вигідніші позиції».

«Шостка» розповідає, що часом було страшно за себе та підлеглих — після вибуху сильно тряслися ноги, він майже не чув і не розумів, що коїться. Проте хлопці швидко привели його до тями та й, як він зазначає, треба було «рулити» підрозділом далі.

Кількість прильотів сягала 400 на годину

Одного разу підрозділ «Шостки» змінив на позиціях своїх побратимів. Цілу ніч по них працювали артилерія й танки, і навіть застосовували фосфорні боєприпаси.

«Я попросив бійців порахувати кількість «при-льотів» по нас — виявилося до 400 на годину, — розповів гвардієць. — О сьомій годині ранку вони, зазвичай, починали — й так до самої ночі. Година тоді здавалася днем, день йшов, як тиждень, а тиждень — ніби місяць».

Наступного дня піхота противника наблизилася для безпосереднього контакту — здебільшого це були перестрілки між РПГ. Контакт тривав багато годин, і групу противника вдалося відтіснити.

«Згодом, коли ми вже відійшли, нас повідомили, що тоді ми зіткнулися з «вагнерівцями» — вони переважно воюють у «мультикамі» з чорними кофтами або в пікселі ЗСУ. Відрізняє їх від регулярних військ рф наявність великого досвіду ведення бойових дій, зокрема в містах. Вони дуже напористі й постійно сунуть вперед. Якби ми тоді не дали гідну відсіч, а просто відстрілювалися з укріплень, то скоріше за все були б вже мертвими», — згадує воїн.

«Шостка» вважає себе справжнім патріотом України, а найбільшою мотивацією боротися з агресором називає захист свого дому — України.

«Я завжди бійцям казав і буду казати — твій дім це Україна. Це не там, де ти проживаєш чи дача якась, дім — це вся твоя країна. Я патріот і українець, тому коли в мій дім приходить «сусід» і починає вказувати мені, як жити далі, то я вважаю, що це неправильно, й такого непроханого гостя треба виганяти всіма можливими способами і якнайшвидше».

Прес-служба Бригади швидкого реагування Національної гвардії України.

Фото Національної гвардії України.