Саме на його честь вулиця у місті Сарни дістала назву Весела.
На цій вулиці посеред інших крамниць був розташований його невеличкий промисловий магазинчик, і навколо нього завжди було весело. Часто тут можна було зустріти гурт покупців і звичайних перехожих, які слухали дотепного Лейбла, щоб підняти собі настрій.
Дуже весело було в крамниці його брата Йосипа Харпака. Селяни заходили купувати бруски, щоб наточити коси. Лейбл давав всілякі поради щодо вибору таких каменів, пропонуючи, щоб вони були м’якими. Одна з його пропозицій полягала в тому, що селянин повинен плюнути на бік каменя, а потім енергійно подути в інший бік. Якщо з’являться повітряні бульбашки, він може бути впевненим, що камінь м’який. Селянин дмухав щосили, а Лейбл підбадьорював його дмухнути ще дужче. Натовп людей, що стояв навколо них, заходився від сміху.
Так само він жартував і в синагозі, і в лазні. Якщо в місті збирався гурт людей, які сміялися, знай, що Лейбл Харпак був у центрі уваги.
Його ж доля була досить трагічною. Це можна назвати сміхом крізь сльози.
Дружина Лейбла померла в молодому віці, залишивши йому маленьких дітей. Коли він одружився вдруге, із сестрою своєї першої дружини, виявилося, що вона теж хвора, а на додачу до всього цього сам Лейбл почав хворіти, і його становище погіршувалося з дня на день.
Лейбл Харпак знав, що дуже тяжко хворий і що шансів на лікування практично немає. Він страждав, але серед людей постійно був дотепним і ніколи не подавав виду:
— Отже, друзі мої, ви думаєте, що я боюся смерті? Ні, не боюсь... Тільки в першу ніч трохи страшно спати серед такої кількості мертвих, але згодом звикаєш...». Саме так Лейбл Харпак пішов у засвіти, з посмішкою на вустах, у віці сорок років.
Мабуть, ви зрозуміли, друзі, що йшлося про рідного дядька Джорджа Шарпака (Харпака) — відомого Нобелівського лауреата з фізики, який проживав у Сарнах.
Вікторія ДАШКО, директор Сарненського історико-етнографічного музею.
Фото вулиці Веселої з архіву.
