Заїхали заодно і до Корсуня, аби хоч на мить побачитись із рідними. Та наші волонтери не упустили такої нагоди і вже зранку 26 вересня очікували земляків біля порогу Спасо-Преображенського храму ПЦУ. Не з порожніми руками.

Волонтери передали військовим камуфльовану автівку та слова безмежної вдячності за захист. А настоятель храму протоієрей Ростислав Било освятив машину. Тепер, віримо, вона надійно послужить нашим захисникам і її оминатимуть ворожі кулі та снаряди.

— Ми знали, що у хлопців дорогою з передової додому зламався автомобіль, — розповів волонтер Олег Касяненко. — До того ж ми саме підготували «Опель» для підрозділу, в якому служить Володимир Терновий. Оскільки події так склались, що Роман і Віталій прибули до Корсуня особисто, а на фронті, знаємо, у них згоріла не одна машина, то без вагань вирішили передати авто їм.

Для Володимира Тернового, каже Ростислав Било, вони встигають підготувати інший автомобіль. А от камуфльований «Опель» одразу після освячення помчав у східному напрямку, на передову, і вже 27 вересня прибув у підрозділ, де служить багато наших земляків.

— У нашій роті зо два десятки корсунців, — каже Віталій Перехрест. — Коли служиш пліч-о-пліч із земляками, це по-особливому мотивує і підтримує. Щомиті можеш розраховувати на допомогу і розуміння.

«Ми відчуваємо неабияку підтримку і від земляків із тилу», — додають військові. Аби не забути подякувати, вмикають відеозв’язок із Андріаною Било та висловлюють щирий захват камуфляжним забарвленням автівки, яку дівчина розфарбовувала разом із Ігорем Іваненком, Павлом Марченком, Олегом Касяненком та іншими.

«Андріана багато допомагає з перших днів повномасштабної війни, — наголошує дружина Романа Антонюка Оксана. — Щойно закривши один збір, вона відкриває наступний і передає хлопцям на фронт усе необхідне — тепловізори, вогнегасники, полум’ягасники, компактні польові душі, тактичні активні навушники, футболки...» І всі ці речі — критично важливі. Скажімо, тактичні навушники — безцінний захисний аксесуар. Адже при потужних вистрілах та вибухах утворюється звукова хвиля, яка може пошкодити барабанні перетинки. А от переносний душ — це ледь не розкіш у польових та екстремальних умовах, коли помитися днями і тижнями немає де. Запакований у невеличку коробку душ потребує обмаль води та навіть містить пінну губку. Справжнє щастя в окопах.

Утім, тут треба зауважити, що побратимам Романа Івановича неабияк пощастило. Адже поряд із ним комфортні умови (наскільки це можливо на війні) гарантовані. Як досвідчений інженер-конструктор він облаштував бліндаж з каналізацією, і рукомийниками, і навіть сушарками. Такого бліндажа, переконані друзі Романа Антонюка, по всій лінії фронту більше не знайти. Що ж, професіонал-інженер — він і на війні інженер.

Так, земляки гуртом долають ворога та різні побутові труднощі. У свою чергу волонтери турботливо розпитували корсунців, чого їм не вистачає. «Перемоги», — відповідали солдати. Нині же у них є локальні успіхи. Також у їхнього підрозділу є бойовий прапор за заслуги на полі болю — символ честі, доблесті та бойової слави їхньої військової частини (на знімку). Із кількох десятків бригад лише п’ятеро здобуло право на отримання такого бойового стяга, зокрема та, в якій служать

Роман Антонюк та Віталій Перехрест. Особовий склад цієї бригади з 24 лютого бере безпосередню участь в обороні території Донецької та Луганської областей.

До речі, на захист рідної землі Роман, Віталій та багато інших корсунців стали того ж дня, як окупанти вдерлися в нашу країну. Спочатку вони були у смілянській роті, потім їх перевели в бригаду тероборони Черкащини, а звідти — в ТРО Луганщини.

«Шостого травня ми вже прийняли перший бій за село Воєводівку, що між Рубіжним і Сєвєродонецьком, — розповів Роман Іванович. — На жаль, тоді довелося відступити, але надалі було багато успішних боїв». Обороняла бригада населені пункти Рубіжне, Привілля, Золоте, Гірське, Новотошківське, Тошківку, Білогорівку, Шипилівку, Врубівку, Верхньокам’янське, Миколаївку, Лиман, Кремінну, Устинівку, Дружбу, Володимирівку...

Так складається, що у всіх боях наші земляки втримують оборону як піхота. А тут без залізних витримки і нервів — ніяк. Після понад піврічного «стажу» у повномасштабній війні, до якого в багатьох додається чималий «стаж» в АТО, чоловіки достеменно знають: Україна переможе. Лише не забуваймо, що воїнам дуже потрібні наші щирі молитви та міцна підтримка з тилу.

Пишаємося нашими Героями. Віримо в ЗСУ і віримо в Україну!

Черкаська область.

Фото надано автором.