Голова громади Михайло Філоненко привітав Марію Григорівну зі святом та побажав їй зустріти 100-річний ювілей у міцному здоров’ї та благополуччі.
Про нелегке життя, важку роботу і секрети довголіття читачам газети розповіла донька пані Марії Валентина Дученко.
— Розкажіть про сім’ю Марії Григорівни, її дитячі роки...
— Мама народилась у селі Владівка колишнього Малинського району в багатодітній селянській родині. Окрім неї ще підростали троє дітей: дві сестри та брат. Жили в селі, працювали важко, бо в селі без цього не обійтися. Тримали господарство. Батько Григорій Кириченко працював у колгоспі. Мама померла, коли діти були ще зовсім малими. Тому їх на ноги ставив батько.
— Тоді почалися голодні роки, пізніше — війна?..
— Так. Під час голоду виживали, хто як міг. Багато людей вмирали. Мама з сестрами і братом рятувалися з останніх сил, і їм вдалося вижити. А під час війни мама гнала корови за Дніпро. Про це вона може розповідати годинами. То також були важкі часи... У Німеччині, на примусових роботах, загинув їхній брат. А мій батько, Ілля Дученко, активно допомагав партизанам, загону Ковпака. За мужність й успішні операції був нагороджений багатьма медалями...
— А як мама сприймає російсько-українську війну?
— Це для неї взагалі нині тема номер один. Вона розуміє все, новини слухає по радіо, телевізору. Коли почула про жахи, що відбуваються, горе, розруху, сказала мені: «Ой, доню, я й не думала, що ще й такої біди в Україні дочекаюся, коли будуть гинути ні в чому невинні діти й онуки. Краще б я померла і не бачила, не чула цього всього! Що ті росіяни від нас хочуть?!»
— Знаю, що ще й працювати матуся інколи поривається?
— Так, вона інакше не може. Стільки ж років пропрацювала на різних роботах у колгоспі — доглядала корів, курей, поросят, то й нині її інколи ще тягне мені щось допомогти. Наприклад, днями пропонувала мені, щоб я дала їй попрати її одяг!
Але, звісно, я маму оберігаю і все намагаюся робити сама.
— А яка таємниця довголіття Марії Григорівни?
— Вона звикла все життя сумлінно й важко працювати, нікому не робити зла. Мама — глибоко віруюча людина. Раніше на свята часто ходила до церкви. Всі хвороби вона зазвичай лікувала травами й народними методами. Рідко пила пігулки. А ще своєрідне табу в неї на алкоголь — ніколи в житті не пила горілки. На свята, бувало, потримає чарку в руках і ставить на стіл, навіть не пригубивши. З їжі мама любить супи і чай. На свята куштує все потрошку. Донедавна ще сама читала й «Малинські новини», де дізнавалася про життя односельців, земляків.
Гарний настрій у мами тоді, коли до неї приїжджають десятеро онуків та п’ятеро правнуків. Їм вона розповідає про своє життя-буття, радіє й переживає за їхні успіхи та невдачі, щось може порадити.
...Дощ поволі накрапав на вузенькій сільській вуличці. Бабуся, прощаючись, побажала, щоб швидше закінчилась війна, не гинули наші діти й настав довгоочікуваний мир.
Житомирська область.
На знімку: довгожительку Марію Дученко вітає голова Чоповицької громади Михайло Філоненко.
Фото з сайту громади.
