Усім колективом — за будь-яку справу.

І навіть звуки повітряної тривоги, що, здається, ножем прорізують промоклий шлейф осіннього подиху, не можуть зіпсувати неймовірно позитивне враження від величності цього дитячого садочка.

Спромоглися на власний шлях

Ще кільканадцять років тому «Зернятко» ледь не спіткала доля більшості відомчих закладів, які стали своєрідними занедбаними пам'ятниками наслідків перебудови та колишньої слави заводів і колективних господарств. Тоді як, із плином часу, більшість із них канули в небуття, «Зернятку» не лише вдалося вижити, а й отримати своєрідну реінкарнацію в сучасний, європейського типу заклад. Хоча, ніде правди діти, десятиліття пустки ледь не привели його до остаточного краху. Та все ж таки, зусиллями міської влади і трудового колективу «Зернятко» не просто запрацювало, а стало перлиною колишнього селища цукроварів. Не останню роль у цьому відіграв той факт, що запустити дитячий садочок в дію пообіцяв свого часу у своїй передвиборчій програмі міський голова Олександр Корінний.

У січні 2019-го «Зернятко» прийняло перших малюків. Відтоді і понині заклад очолює Тетяна Артюшина (на знімку). Ця надзвичайно скромна, але водночас вольова та наполеглива жінка зуміла згуртувати колектив та об'єднати усіх  небайдужих для втілення найамбітніших планів. А їх у директора і працівників — чимало.

Зокрема, майже щодня малюки поринають тут у неймовірно цікавий світ природи, яка несе в собі головний лейтмотив кожного проведеного з малюками заняття — найкраща земля в Україні, найкращі квіти в нас ростуть, і люди щирі й прекрасні саме тут живуть. Так ненав'язливо, з елементами гри і розваг діти поринають у неймовірно цікавий світ української природи, давніх традицій, поєднаних нитями народознавства та любові до своєї країни.

Поєднуючи напрями програми дошкільної освіти, за якими працюють у «Зернятку», — «Українське довкілля», «Впевнений старт» — діти тут справді впевнено стартують у завтрашній день. Завжди і всюди беруть активну участь у різноманітних заходах, долучаються до різного роду ініціатив.

В умовах війни…

Нині садочок працює в звичному режимі. Хоч, звичайно, в нинішніх умовах  говорити про його повну завантаженість не доводиться. До війни, крім «Зернятка», працювали ще і дві його філії. Загалом там приймали 50 дітей. Та й у самому «Зернятку» була повна завантаженість — 110 дітей. Нині ж у садочок ходить 65 діток.

Під час тривог дітей швиденько, але турботливо спускають до укриття, яке малеча сприймає як ще одну додаткову локацію для свого дозвілля. Адже тут із ними продовжують займатись, гратись, а за потреби — і годувати.

Батьки малюків, які нині відвідують дошкільний заклад, більш ніж задоволені умовами перебування в ньому своїх чад. І не безпідставно. Скажімо, за харчування вони сплачують лише 60 відсотків від його вартості. Меню різнопланове — з дотриманням усіх вимог до наявних у ньому 13 основних найменувань продуктів, які мають бути присутні в раціоні дитячого харчування. Багатодітні родини сплачують лише 50 відсотків від необхідної плати за дитячий садочок. Пільгові ж категорії, а це — діти учасників бойових дій, внутрішньо переміщених осіб, із малозабезпечених сімей — харчуються безоплатно.

Подобається батькам і те, що в дитячому садку відсутні будь-які вимоги чи пропозиції щодо того, щоб щось придбавати у заклад. Як сказала Тетяна Анатоліївна, єдиним подарунком від батьків стало придбання ними три роки тому, на відкриття садочка, дошок для занять. Відтоді навіть канцелярське приладдя, потрібне для навчального процесу, купується батьками в обмеженій кількості.

Нетерпимі до байдужості

Окрема тема в житті дитсадка — допомога армії, і не тільки їй.

Тетяна Анатоліївна пригадує, як на початку повномасштабного російського вторгнення, гортаючи стрічку соціальної мережі, вихователі побачили прохання про допомогу Миколаївському зоопарку, де звірі потерпали від голоду. Тоді кожен працівник визнав за необхідне придбати онлайн квиток, допомігши у такий спосіб тваринам.

А потім почався волонтерський рух, коли допомагати армії став кожен, хто хоче Перемоги над ворогом. Скільки вареників, пельменів, випічки приготували працівники дошкільного закладу спільними зусиллями, щоб передати нашим військовим підтримати і тих же переселенців, і — важко порахувати.

«Нас запитали: наліпите пельменів штук 600? — пригадує завідувачка, — а ми приготували їх втричі більше. І голубці та вареники морозили, і сухе печиво випікали, і сітки маскувальні плели. Та й нині ще маємо роботу, щоправда, поки що немає тканини, щоб продовжувати цю роботу» — бідкається Тетяна Анатоліївна.

Одними з перших працівники закладу долучились і до започаткованої міським головою Олександром Корінним акції «Новоукраїнка для ЗСУ», перерахувавши від колективу на потреби захисників кілька тисяч гривень. І цим їхня допомога не обмежилась.

Доля розпорядилась правильно

За фахом Тетяна Артюшина — організатор дошкільної освіти і практичний психолог. Вищу освіту здобула, закінчивши Уманський педагогічний університет.

Після школи вступила на навчання до Олександрійського педагогічного коледжу. В тому ж шахтарському місті вийшла заміж і 14 років працювала вихователем у місцевому дитсадку. Коли захворіла мама, Тетяна повернулась до Новоукраїнки.

Роботу за фахом знайти було нелегко. Тож вона розпочала будувати свою нову кар'єру з посади помічника вихователя маленького колгоспного дитячого садка «Барвінок». А вже через два роки, 1997-го, очолила цей заклад, створивши там оазу добра і турботи про малюків. Коли ж було здано в експлуатацію «Зернятко», то саме Тетяні Анатоліївні, яка вже зарекомендувала себе відповідальною керівницею з творчим баченням та бажанням робити очолюваний нею заклад взірцевим, і довірили новий дошкільний заклад. І не прогадали. Бо ж ідеї у цієї наполегливої жінки з роками не вичерпуються. Звичайно, щоб бути успішним, треба чимало умов, але завжди є якийсь головний мотиватор, який штовхає тебе до успіху. У Тетяни Анатоліївни це — небайдужість. Так кілька років тому вона стала ініціатором акції з висадження біля дитячого садка фруктового саду (заодно посадили і невеликий город). Саджанці дерев не купували — їх поприносили небайдужі земляки. А міська рада потурбувалась про завезення чорнозему.  І урожай не забарився. Нині свіжими плодами залюбки ласують вихованці дитсадка, а законсервовані фрукти прямують до наших захисників на фронт та стають у пригоді переселенцям.

Про свій колектив Тетяна Анатоліївна говорить з якоюсь материнською ніжністю та любов'ю. Адже першочергова плинність кадрів уже в минулому.  Тепер тут дійсно працює колектив однодумців, які плекають у маленьких українців зерна любові до своєї країни.

— Що для Вас Ваша професія? — запитала у Тетяни Анатоліївни.

У відповідь почула: «Ця професія — це моє життя. Може — на жаль, може — на щастя…»

Мабуть, так і має бути. Адже коли ми усвідомлено і за велінням серця обираємо собі майбутню професію, то маємо бути вірними своєму покликанню. Покликанню, яким і йдемо все життя.

Фото автора.