Під час оголошення фіктивної і юридично нікчемної анексії окупованих територій у чотирьох українських областях — Донецькій, Луганській, Херсонській та Запорізькій — президент російської федерації путін у своїй маніакальній промові вкотре наголосив, що «саме росія створила сучасну Україну, передавши туди історичні території самої росії разом з населенням». «...Поле битви, на яке нас покликала доля та історія, це поле битви за наш народ, за велику історичну росію». У зверненні пролунала й теза про те, що жителі окупованих територій «за своїми культурою, вірою, традиціями та мовою вважають себе частиною росії».

У своїх псевдоісторичних виступах, зокрема й у статті «Про історичну єдність росіян і українців», опублікованій на офіційному сайті кремля 12 липня 2021 року, трохи менш як за півроку до повномасштабного вторгнення, путін, маніпулюючи минулим, чітко розставляє російські маркери на чужих територіях. Одним з таких маркерів є постать «голодної вовчиці» Катерини II, пам’ятник якій і досі стоїть в Одесі. Імператриця, яка увійшла в українську історію як лютий ворог України із сумнозвісним маніфестом 1775 року «Об истреблении Запорожской Сечи», закріпаченням українських селян, підпалом Межигірського монастиря, про що писав Терас Шевченко: «Як цариця по Києву/ З Нечосом ходила/ І Межигорського Спаса/

Вночі запалила. /І по Дніпру у золотій/ Галері гуляла,/ На пожар той поглядала,/ Нишком усміхалась», та нищенням українських друкарень і книговидання, стала активним учасником підготовки та проведення злочинної анексії наших територій.

У кишеньковій російській історіографії «голодна вовчиця» пропагується як засновниця Одеси та багатьох інших міст на сході й півдні України, фундаторка «новоросії». Путін та його посіпаки постійно наголошували, що південь та схід України «користуючись царською термінологією, є новоросією», яку більшовики нібито незаконно передали Українській РСР у 1920-х роках. У планах кремля з 2014-го було за допомогою місцевих «референдумів» створити «нову федеративну республіку новоросія» на території восьми областей України: Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Миколаївської, Херсонської, Одеської, Харківської.

Попри те, що Катерина II немає жодного стосунку до заснування Одеси (в її розпорядженні від 1794 року, на яке люблять посилатися імперці, йшлося лише про ремонт двох гаваней уже існуючого міста, яке, хоч і називалося Кочубеїв, а потім Хаджибей, у 1492-му відвідував очільник Литовсько-Руської держави князь Вітовт) й інших міст, опосередковано цариця взяла участь у «референдумі», що відбувся під дулами автоматів окупантів.

На сам захід прийшов костюмований Григорій Потьомкін. Вбраний у камзол актор зображав «свєтлєйшего» князя, за словами російських пропагандистів, і «создателя черноморского флота», який нібито «основал Екатеринослав, Херсон, Севастополь, Ніколаєв» і «славний город Мелітополь». Заламуючи руки, «Потьомкін-Тавріческий», якого запорожці називали не інакше як «Григорій Нечеса», після голосування на порожній виборчій дільниці каже: «Ми с матушкой государинєй Єкатеріной еті города основалі і вместє с россієй ім бить должно».

Цікаво, що за кілька днів після того, як в Одеській міській раді проголосували проти знесення пам’ятника, який у народі називають «Катерині та її коханцям», на першому етапі злочинної анексії чотири кремлівські маріонетки — ватажки терористичних організацій «днр» та «лнр» Денис Пушилін та Леонід Пасічник, а також «гауляйтери» москви у Херсонській та Запорізькій областях Володимир Сальдо та Євген Балицький фотографуються на тлі картини, на якій на весь зріст — Катерина II.

Окупанти, захопивши українські території, перше, що роблять — повертають вулицям назви своїх діячів, зносять пам’ятники нашим героям і встановлюють свої, змінюють навчальні програми, вивозять з бібліотек та спалюють українські книжки.

Ми ж і досі споглядаємо на монумент «голодній вовчиці» в Одесі й імперські знаки в Полтаві та інших містах. Допоки вони стоятимуть, а вулиці й площі носитимуть імена імперських поетів, істориків, художників, доти росія маркуватиме ці міста як свої.