Організатори та учасники заходу.
Молитва зібрала релігійних лідерів, політиків, дипломатів, громадських та культурних діячів.
Світовий Конгрес Українців разом з Інститутом національної пам’яті за сприяння Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» провів спільний молебень на вшанування пам’яті загиблих під час Голокосту та нацистської окупації Києва в 1941—1943 роках.
З вересня 1941 року до кінця вересня 1943-го Бабин Яр був місцем розстрілів і захоронень, які проводили органи нацистської поліції безпеки та айнзатцгрупи СД разом із військовою та цивільною владою Києва. Жертвами нацистів стали євреї, роми, українські націоналісти, радянські військовополонені, пацієнти київської психіатричної лікарні та інші національні чи соціальні групи.
Проведення спільного міжрелігійного заходу (молитви) на вшанування пам’яті загиблих з участю глав церков та духовних лідерів іудейських релігійних громад вже стало традицією. До нього долучилися представники урядових структур та мешканці столиці незалежно від віросповідання, адже дбайливе збереження пам’яті та єдність — саме такі цінності нині обстоюють українці на очах усього світу, тому що пам’ять — це те, що робить нас тими, ким ми є.
«У минулі роки ми, вшановуючи пам’ять загиблих у Бабиному Яру, постійно повторювали слова: «Ніколи знову». Ми вірили і сподівалися, що такі трагічні події назавжди залишаться у минулому. Проте ті, хто запевняв нас у братських стосунках, підступно вчинили це знову. Замість крапки після назви Бабин Яр — з’явилася кома і далі: Буча, Маріуполь, Ізюм, Попасна... І ми, на жаль, не знаємо, скільки ще геоукраїнських графічних назв буде в цьому переліку.
Дні пам’яті у Бабиному Яру майже збіглися зі святкуванням Рош Ха-Шана та пов’язаним з цим святом найчисленнішим у світі юдейським паломництвом до Умані — до могили праведного Раббі (у розмовній мові — Ребе) Нахмана з Брацлава. У рік його 250-річчя варто нагадати, що бути похованим серед безіменних могил Умані було його свідомим бажанням. Цей його вчинок можна сприймати як акт солідарності із загиблими заради збереження пам’яті про них зараз, коли на визволених від російських загарбників територіях України знаходимо масові поховання. Вчинок Раббі Нахмана нагадує про важливість дбайливого збереження пам’яті про кожного загиблого. Ворог, якому нині протистоїть Україна, є прямим спадкоємцем того злочинного режиму, який протягом 70 років позбавляв пам’яті наш народ і якому доводилося виборювати право пам’ятати про трагедію Бабиного Яру. Перемогти цього ворога — це право всіх національних спільнот України на збереження пам’яті своїх ідентичностей та вільний розвиток у гармонії з усіма сусідами. Нам треба здобути таку Перемогу, щоб більше ніхто не наважувався заради втілення безумних ідей нищити народи і культури», — наголосив заступник голови Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Ігор Лоссовський.
Топанова Роза Асхатівна — директор Національного історичного меморіального заповідника «Бабин Яр» — розповіла: «Коли планували пам’ятні заходи в цьому році, довго думали: яку ж назву визначити щодо цих пам’ятних заходів, і єдина назва, яку ми можемо сказати, це «Роковини в часи болю». Кожен із нас вже напевно тільки цьогоріч розуміє, що саме відбувалося в цьому місці. У багатьох з нас є близькі родини, які зазнали цього болю, які знають: нині багато є ярів по Україні, де ми ще довго будемо дізнаватись правду, і ми стали нині свідками тих трагедій, які відбуваються в Україні. Бабин Яр — це місце пам’яті і спокою для людей багатьох національностей і віросповідань, і об’єднує їх всіх те, що вони були мешканці України, які зіткнулись з абсолютним злом, що знищує все навколо себе. Зло не має жалю ні до чоловіків, ні до жінок, дітей чи літніх людей. Воно нищить цілі міста, покоління, будинки культури, архітектурні пам’ятки. І минають роки, а зло залишається незмінним, і воно знову приходить на нашу землю. Ми пам’ятаємо 1 березня цього року — шестеро людей загинуло, одна дитина загинула. І роковини в часи болю — це свідчення того, що наш біль не минув — це жива рана в душі кожної свідомої цивілізованої людини. За кожну трагедію, за кожне загублене життя, рана, яка болить без упину».
«Сьогодні світ прийшов до тями, і все більше і більше розуміє, що якщо злу не протидіяти, то воно безкарно поводитиме себе й надалі. Ніхто не очікував, що відзначати 81-шу річницю ми будемо під час другої війни, яку ми всі переживаємо. Те, що нацисти робили на цій землі 81 рік тому, роблять на цій землі росіяни. Ми бачили нещодавні поховання в Ізюмі, ми бачили розстріляних людей у Бучі та Маріуполі.
Україна перемагає, це вже видно, тому що небагато світла розганяє багато темряви. Я хочу тут помолитися, щоб Україна перемогла, щоб більше ніколи не було Бабиних Ярів, ніколи більше не було таких страшних злочинів. Дрібка світла розганяє глибоку темряву. Якщо в темну кімнату внести хоча б одну свічку, вона осяє увесь простір. Україна неодмінно переможе», — підкреслив ребе Моше Реувен Асман.
У своєму слові Блаженніший Святослав сказав: «У такий день, у такому місці, у таку хвилину хочеться не говорити, а мовчати. Мовчати і слухати. Слухати, що нам скаже українська земля, про що говорить сьогодні земля Бабиного Яру, коли споминаємо 81-ші роковини великої трагедії, яка тут відбулася. Про що говорить сьогодні це місце, про що шумлять тут ці дерева? Сьогодні це нам кажуть слова, які викарбувані на меморіалі: «Голос крові брата твого волає до Мене». Я всіх вас запрошую помовчати і послухати голос крові, який кличе з цієї землі до Творця, голос крові наших братів і сестер єврейського народу — цей голос ми повинні сьогодні впустити у своє серце і обійняти всіх невинно убієнних».
«Сьогодні, — продовжив Предстоятель, — голос крові з української землі підноситься до небес: голос крові невинно убієнних російським окупантом — дітей, жінок, старців, голос крові синів і дочок українського народу, які сьогодні захищають Україну від нових людиноненависницьких, по суті, нацистських ідеологій, які продовжують вбивати. А якщо вже говорити, то тільки до Бога, слухаючи цей голос української землі та голос крові невинно убієнних наших братів, батьків, сестер».
Агапіт — архієрей Православної Церкви України архієпископ Вишгородський: «Я хочу найперше передати всім вам вітання від Предстоятеля Православної Церкви України митрополита Епіфанія. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять жертв
Бабиного Яру. Біль від трагедії Бабиного Яру сьогодні відзивається у серцях багатьох. Адже жертвами розстрілів стали тисячі громадян різних національностей. Євреї, українці, роми та інші. Ми не в змозі змінити хід історії, але ми повинні не забувати про загиблих, адже поки ми їх пам’ятаємо, доти вони живуть у наших серцях. Вічна пам’ять усім загиблим у Бабиному Яру. Пом’яни, Господи Боже наш. У вірі й надії на життя вічне спочилих рабів твоїх усіх, невинно вбитих жертв Бабиного Яру».
Бабин Яр — це не тільки відомий на весь світ символ людиновбивства, одна з найстрашніших сторінок Голокосту, а й пам’ять про те, на що може бути здатна людина в екстремальних умовах і жахливих обставинах. Місце, що змушує пам’ятати не тільки тих, хто зазнав там страждання і невинної смерті, але й про тих, хто наділив себе правом визначати, кому жити, а кому ні. Ділив людей на «вищих» і «нижчих», «правильних» і «шкідливих», і з легкістю вбивав політичних та ідеологічних противників в ім’я ілюзорної ідеї.
Це місце, що об’єднало у своїй біді тих, хто вшановує пам’ять усіх безневинних жертв ХХ століття, чиє життя насильно закінчилося в Бабиному Яру. Жертв Голодомору та сталінських політичних репресій.
Але все-таки Бабин Яр відомий у всьому світі як один із найбільш упізнаваних і найвиразніших символів трагедії Голокосту. Як апогей злочинної нацистської політики та масового вбивства: євреїв, а також ромів, українських патріотів, військовополонених, комуністів, осіб з психічною та фізичною інвалідністю, цивільних заручників, підпільників та в’язнів Сирецького концтабору.
Упродовж двох пам’ятних днів, з 10:00 до 19:00, кожен охочий міг вшанувати пам’ять розстріляних, прийти до Бабиного Яру та біля різних пам’ятників на території заповідника взяти символічні камінці й лампадки, щоб покласти до меморіальних місць.
Меморіальний знак «Менора».
Фото Олександра БАДЕРИ.