Призначені на роль «поранених» покірно лягають на землю. Звичних для навчань жартів та усмішок майже немає. Сьогодні відпрацьовують речі, від яких залежить життя і здоров'я. І кожен викладається на сто відсотків.
— Індивідуальні аптечки у нас укомплектовані повністю, навички надання першої домедичної допомоги відпрацьовуємо до автоматизму, — каже командир, — так само, як і способи евакуації з поля бою. Хоч як би це звучало банально, але це рятує життя наших людей. А це не менш важливе, ніж нищити ворогів. Ні, в рази важливіше! Життя — головна цінність.
Сьогодні кожен побуває у ролі «пораненого», а потім вчитиметься виносити товаришів на руках. Піт заливає очі, автомат плутається і б'є по ногах, руки тремтять від напруження, але всі працюють на повну. Ось один з бійців випускає з рук ноги «пораненого», той падає.
— Що, не донесли друга? Задвухсотили? — усміхається командир, — давайте ще раз на стартову.
Винний щось каже на своє виправдання, але його перебивають товариші: треба йти і працювати.
Навчання ускладнює командир: стріляє у повітря, кричить, умови максимально наближені до бойових. Цього разу все проходить чітко — «пораненого» доставлено у безпечну зону.
— Правильно, що побігали, зате відпрацювали, це надає впевненості. Сюрпризів на війні багато, всяке буває, а тут ти розумієш, що тебе не кинуть, винесуть, обов'язково врятують, — кажуть бійці.
Короткий перекур перериває наказ командира. Чоловіки повертаються на місця, сумлінно повторюють вправи, відточують рухи. І вже очевидно: у критичній ситуації бійці діятимуть так само впевнено і ефективно.
Текст і фото прес-служби Окремої мотопіхотної Маріупольської бригади.
