Командування російських окупаційних сил все ще тішить себе сподіванням повернутися на рубежі лютого-березня цього року. Тому загарбники продовжують нищити наші населені пункти.

Тим часом кожен постріл українських гармат повертає ворога до суворої реальності. Артилеристи Національної гвардії України боронять Харківщину з першого дня повномасштабного вторгнення, проте тільки тепер вони погодились показати свою роботу. Цього разу працювали зі стаціонарних позицій за попередньо визначеними координатами. Все відбувалося швидко, аби ворог не встиг відреагувати контрбатарейними заходами. Корегування вогню відбувалося з допомогою дрона.

«Багато разів переїжджали, периметр тримаємо, жодного разу не здали назад», — пишається артилерист Назар. Він обожнює гучний звук пострілу гармати та запах диму з щойно відстріляної гільзи.

«Я — строковець. Коли почалася війна, ми одразу почали боронити Українську державу. Підпорядковуюсь командиру гармати. Він дає мені установки. Я їх вправно наводжу. Працюємо командою — хтось заряджає, хтось досилає — кінцевий результат залежить від усіх», — доповнює артилерист Євгеній. Обидва хлопці, що перебувають на строковій службі, родом з Житомирщини. Користуючись нагодою, бійці передають вітання землякам з Малина.

Ярослав — командир взводу, зростав на запорізькій землі. Він — випускник Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, і за ці місяці повномасштабних дій довів, що артилерія — це справжнє його покликання.

«24 лютого ми висунулися на передній рубіж оборони та відкрили вогонь, знищили чотири танки та зупинили колону ворожої техніки. Десь у березні ми зупинили три установки БМ-21 — ракетні системи залпового вогню, разом з особовим складом. Доводилося знищувати й артилерійські склади», — розповів артилерист Ярослав. Під час бойових дій він отримав поранення, але швидко повернувся до свого взводу.

— Коли ми вкотре повинні були знищувати рашистів, то перед першим пострілом побачив у небі два розриви. Потім такі ж почали розриватися десь поряд, метрів за триста від мене. Зрозумівши, що по нас лягають касети, я стрибнув під стіну, й вона почала на мене осипатися. Стало ясно, що тут укриватися недоцільно. Згодом помітив, що не відчуваю стопу. Коли все вгамувалося, перемістився в укриття, зняв берці й побачив пробиту наскрізь уламком стопу. Місяць пролежав у шпиталі та повернувся до побратимів випалювати ворога з моєї землі.

Ярослав наразі — єдиний військовослужбовець цього підрозділу, який дістав поранення. Найбільш раціональним способом порятунку на війні вважає професіоналізм усієї команди. Він та його підлеглі впевнені: наша Перемога буде здобута саме на полі бою. А ще артилеристи «дякують» російському окупаційному командуванню за останній відбитий у них «ленд-ліз» у вигляді 122-міліметрових боєприпасів та регулярне постачання нових цілей для вогневого ураження.

Східне оперативно-територіальне об’єднання Національної гвардії України.

На знімках: артилеристи Національної гвардії під час виконання бойових завдань.

Фото зі сторінки Східного ОТО НГУ у Фейсбуці.