У перших лавах добровольців був і директор Малинського ліцею № 3, вчитель фізики та математики вищої кваліфікаційної категорії Олег МЕЛЬОШИН (на знімку).
— Олеже Миколайовичу, чим запам’ятався вам день 24 лютого?
— Близько шостої години ранку мені зателефонували й повідомили, що почалася війна. Пізніше нас поінформували й про те, що зупиняється навчання у школах. Уранці я поїхав, як завжди, у школу. Коли почув від батька, що оголосили мобілізацію чоловіків, пішов до військкомату записуватися добровольцем. Там «приписали» мене до складу роти охорони міста, що входить до штату військкомату й залучається до виконання завдань тери-
торіальної оборони (ТрО). До наших обов’язків входить патрулювання вулиць, несення служби поблизу блокпостів, допомога в ліквідації наслідків ворожих нападів тощо.
Скажу відверто: я не служив в армії і не міг раніше й подумати, що здобуті на шкільних уроках навички з військової підготовки мені стануть у пригоді... Вирішив захищати рідне місто і своїх близьких, бо маю трьох дітей, яким 7, 14 і 21 рік, дружину Людмилу, брата Віктора, батька, котрий проживає у Нових Вороб’ях. Відсиджуватися вдома на дивані я точно не збирався...
— Що було далі?
— У військкоматі нам дали час для зборів. Я придбав собі необхідні речі, одяг, їжу. Дізнавшись, що я вирішив обороняти місто від ворога, випускники нашої школи різних років та колеги подарували мені бронежилет, інше необхідне військове спорядження. У роті охорони міста зі мною служать випускники ліцею та їхні батьки. Я пишаюся колишніми учнями нашої школи, адже у важкий час, у перші години війни, багатьох хлопців зустрів у черзі у військкоматі, де вони записувались до лав ЗСУ добровольцями. Відчуваю гордість за всіх малинців, котрі в скрутну хвилину об’єднались і підставили всім нам плече допомоги.
Мене з перших днів війни дуже вразило ставлення наших людей, котрі самі, без жодних вказівок чи прохань, несли військовим їжу та одяг, допомагали будувати блокпости, самостійно організувавшись у групи. Ні з часом, ні з утомою, ні з фінансовими затратами ніхто не рахувався... За короткий термін усе місто було укріплене й готове до зустрічі ворога. Я спілкувався з людьми, котрі робили коктейлі Молотова, зварювали протитанкові «їжаки», ремонтували автомобілі ЗСУ, варили їсти, облаштовували побут воїнів. А ще по-знайомився за цей час із людьми, котрі, ризикуючи своїм життям, під свист ворожих куль і вибухи снарядів, вивозили з прифронтових сіл дітей, жінок та людей похилого віку...
— Багато колег-освітян пішли захищати місто й країну?
— Знаю, що у Малині та за його межами несуть службу заступник директора з виховної роботи, вчитель історії Луківської ЗОШ І—ІІІ ступенів Олександр Гузь, вчителі математики, фізики та інформатики цієї ж школи Павло Чернецький та Андрій Вигівський, вчитель музичного мистецтва Пиріжківського НВК Олексій Науменко... У місті якось зустрів навіть свого однокурсника з інституту, котрий також пішов захищати Україну, — Володимира Лук’янчука з Бердичева. Нині з ним періодично спілкуємось по телефону, коли є час.
— Яка атмосфера панує серед військових?
— З перших днів у всіх високий бойових дух, бажання захищати кожен клаптик нашої рідної землі. Ми всі стали побратимами, друзями. Багато що підказують досвідченіші хлопці, котрі вже пройшли АТО/ООС, служили в армії. Ми всі — рівні: без посад, звань, статусів; немає ні вікового бар’єру, ні фізичного. Усі один одного розуміємо й швидко підставляємо плече допомоги у разі потреби.
Усім землякам та читачам газети бажаю не втрачати віри в себе і наші ЗСУ. Миру нам, добра і довгоочікуваної Перемоги!
Житомирська область.
Фото автора.
