Понад 200 експонатів — книг, журналів, авторефератів, аркушевих видань, нот, серед яких є й такі, що зберігаються у Спецфонді архівного книгосховища, — представлено на виставці «Г. С. Сковорода у друкованих виданнях України: 300-річчю від дня народження мислителя присвячується», що триває у Книжковій палаті України імені Івана Федорова. З нагоди відкриття експозиції, яка розповідає про українського філософа, котрий за версією ЮНЕСКО входить до п’ятірки мудреців світу разом із Сократом, Конфуцієм, Спінозою і Магатмою Ганді, об’єднаних принципом «жив, як учив», вийшла брошура.

Кандидатка історичних наук, в. о. завідувачки Державного архіву друку Книжкової палати Лариса Дояр у передмові до видання зазначає, що масштаб особистості письменника-гуманіста вражає не тільки кількістю дотичних до нього галузей науки, а це і філософія, етика, богослов’я, педагогіка, психологія, а й яскравістю висловлених ідей, які і через кілька століть не втрачають своєї актуальності.

Відкриваючи виставку, директор Інституту літератури, академік Микола Жулинський наголосив, що пророчі слова великого мислителя, його міркування про найголовніше в житті людини — свободу — набувають сьогодні, під час розв’язаної росією війни, особливого змісту. А сам мислитель і поет ідеями та особистим прикладом надихає українських воїнів на перемогу. Лише один афоризм мислителя своїм змістом може замінити собою цілий твір. Григорій Сковорода писав: «Духовна людина — вільна. У висоту, в глибину, в ширину літає безмежно». Або ж: «Слава Блаженному Богу за те, що потрібне зробив неважким, а важке непотрібним» чи «Світло бачиться тоді, коли світло в очах є», «Щастя в серці, серце в любові, любов же в законі Вічного». За кожним афоризмом Сковороди — глибина розуміння світу, його безмірна любов до усього сущого. Те, чого так не вистачає у гонитві за матеріальним чи псевдоідеями.

Нині до ідей геніального українця та його вчення звертається уся світова наука. «Син козака з Полтавщини, випускник Києво-Могилянської академії, придворний співак, приватний вчитель, викладач Переяславського та Харківського колегіумів, мандрівник країнами Західної Європи (відвідав Польщу, Угорщину, Австрію, Прусію і, за деякими даними, Італію) та теренами власної батьківщини, Григорій Сковорода на декілька століть випередив час, у якому жив. Він досліджував ключові проблеми філософії й етики, соціальної психології, — каже Лариса Дояр (на знімку). — У питаннях етики український вчений захопився пошуком справедливого світоустрою. Недосконала організація суспільного життя («всякий, хто вище, то нижчого гне, дужий безсильного давить і жме, бідний багатого — певний слуга, корчиться, гнеться пред ним, як дуга»), попрання біблійних заповідей як основ життя, побудованого на засадах божої справедливості і, як наслідок, наруга над честю і гідністю людини обурювали вченого».

Експонати виставки не лише розповідають про різнобічні таланти Григорія Сковороди і про його літературну спадщину. «Розробляючи складні філософські проблеми (одвічне протистояння добра і зла, єдність людини і природи, потреба людського самопізнання), вчений занурився у жанри громадянської («Всякому городу нрав і права») і ліричної («Ой ти, птичко жолтобоко») поезії. І хоча літературна спадщина Григорія Сковороди є невеликою (збірки «Сад божественних пісень», «Байки харківські», низка пісенних поезій), вона надзвичайно яскрава і цілком відображає наукові погляди філософа, популяризуючи ідеї гуманізму, правди і найкращих душевних поривів людини», — додає Лариса Дояр.

Філософ був талановитий у всьому. Він мав чудовий голос. Восени 1742 року юнак з успіхом проходить у Глухові, тодішній столиці Гетьманщини, конкурсний відбір у церковному співі та співі «на італійській манір» і зараховується до придворної капели імператриці Єлизавети. Наступні кілька років Григорій Сковорода — співак-альтист, мешкає у Москві і Санкт-Петербурзі, де співає у церквах і на царських прийомах, вивчає мови. Відомий італійський композитор, котрий керував капелою, у своїй інструкції для співаків вимагав: «Усім хористам у вільний від репетицій час вивчати італійську та французьку мови». Втім, життя у Зимовому палаці сина козацького роду приваблювало мало. Наприкінці літа 1744-го, прибувши до Києва з почтом імператриці, Сковорода звільнився у чині «придворного уставника», відновив своє навчання у класі філософії Київської академії та продовжував займатися музикою.

Мислитель став одним із фундаторів української сольної пісні з інструментальним супроводом. Його пісні «Стоїть явір над водою», «Ах поля, поля зелені» дотепер із задоволенням переспівують українці. На музику покладені й неповторні сковородинські байки «Орел та Черепаха», «Ворона й Чиж», «Мурашка та Свиня», «Змія та Жаба», «Бджола та Шершень».

«Постать Григорія Сковороди завжди перебувала у колі інтересів науковців, — каже Лариса Дояр. — На сьогодні бібліографічний покажчик присвячених йому друків налічує майже 2 тисячі одиниць. І це тільки видання, що вийшли на теренах України. Праці самого Сковороди перевидавалися багато разів. Перше повне зібрання творів філософа і поета було видано зусиллями Академії наук Української РСР у 1961-му».

Серед експонованих на виставці книг — видання часів УНР, що зберігаються у Спецфонді архівного книгосховища. Зокрема, дослідження представника Генерального секретаріату Української Центральної Ради Григорія Коваленка «Хто такий Г. Сковорода», що вийшло у київському видавництві «Дзвін» у 1919 році і поширювалося в Українській Народній Республіці доби Директорії Симона Петлюри за ціною 3 гривні 20 шагів. Перу Коваленка, який підписувався «Гр. Гетьманець», належить й інша книжка з вітчизняної сковородіани — «Григорій Сковорода, його життя і твори», видана у Полтаві у 1919 році.

«В експозиції виставки представлена праця іншого видатного історика тих часів — Павла Клепатського, що у 1917-році був членом УЦР, а впродовж 1918—1921 років працював професором в Українському університеті у Кам’янці-Подільському. Розвідка вченого «Український мандрівний філософ Григорій Савич Сковорода» вийшла у Катеринославі у 1920-му. Того ж таки року у Катеринославі вийшов біографічний нарис про Г. С. Сковороду, перекладений «з московської мови». Книгу видав тамтешній Союз споживчих товариств, який, вочевидь, з питань безпеки приховав ім’я автора під псевдонімом «С. Р.», — наголошує кандидатка наук.

Експоновані унікальні книги Дмитра Багалія «Український мандрований філософ Григорій Савич Сковорода» (Харків, 1926), біографічно-ліричний роман «Григорій Сковорода» Валеріана Поліщука, розстріляного у 1937-му у Сандармосі, збірник доповідей з нагоди 220-річчя народження філософа, підготовлений академіком П. Тичиною, членом-кореспондентом П. Поповим, доктором філософських наук О. Трахтенбергом, що вийшов друком в Уфі у 1943 році, коли Академія наук УРСР перебувала в евакуації у Башкирії, розповідають багато цікавого не лише про мислителя, а й про буремний час, у якому жили і творили його дослідники.

Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.