Захотілося почитати. Оскільки всі газетні кіоски на вулицях міста прибрали ще кілька років тому, пішла до поштового відділення. Потім — до другого...
— Цієї газети в нас нема, надходить лише по передплаті. Купуйте журнали, в нас їх багато, — сказали мені в обох поштових відділеннях. Кольорові журнали типу «Плейбой» чи «Сад, город» мене не цікавили. Така сама ситуація виявилася й на головпоштамті нашого міста. Отже, лишалася надія на передплатників.
— У серпні цієї публікації точно не було, — розповіла колега, котра передплачує «Голос України» вже давно. Щодо вересня — не знаю. Місяць уже закінчився, а ми отримали два чи три номери. Або не принесли, або сусіди із поштової скриньки забрали...
Вирішила піти до обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олега Ольжича. Адже де ж мають бути зібрані всі друковані видання, як не там?
— Нема! — сказали відповідальні працівники обласної наукової бібліотеки. — Ще від початку 2021 року нам не виділяють грошей на передплату ні центральних українських, ні наших обласних та районних газет. Пояснюють це тим, що для інформації нині достатньо Інтернету.
Остання надія — прес-центр обласної державної адміністрації: там уже точно має зберігатися газета Верховної Ради.
Та й тут не пощастило: працівниця прес-центру винесла лише кілька номерів «Голосу України» й розгублено пояснила:
— Оце все, що я знайшла. Решту різні чиновники розібрали по своїх кабінетах — видно, там опубліковані документи зі сфери їхньої діяльності — і віднайти ті газети неможливо...
Так, у нас іде жорстока, несправедлива війна. Для фронту потрібна економія коштів. Але коли в часи Другої світової тодішньому прем’єр-міністру Англії Вінстону Черчиллю запропонували кошти, що їх держава виділила на культуру, передати на потреби армії, він відмовив:
— Якщо не буде культури — не буде й держави. Що нам тоді потрібно захищати?..
Кожна держава розпочинається і тримається на ідеології, історії та культурі — це протягом століть знає і дотримується весь світ. Чому ж у нас знищено майже всі засоби масової інформації — і центральні, й особливо — регіональні?
Уже практично не існують регіональні радіо й телебачення. В інших державах такого нема. У Європі, наприклад, їхні центральні й регіональні газети можна придбати й передплатити скрізь, а там Інтернет має більше поширення, ніж у нас. Та й росіяни на окупованих наших територіях на кожному перехресті продають і роздають їхні газети — і московські, й місцеві, де вихваляють путіна і ганьблять наших українців. Виходить, їм це потрібно, і грошей на перевиховання наших громадян вони не шкодують.
Чому ж цього не розуміють наші чиновники? Чому наших громадян недовиховують?
Дяка долі, у нас іще не згас патріотизм, вирощений ще в часи Київської Русі, загартований козацтвом Запорозької Січі... Тільки завдяки цьому російські агресори за три дні після початку наступу не взяли Київ, як це планувало їхнє керівництво. Тільки завдяки цьому в Криму виростає «бавовна», і наші мужні хлопці на передовій під ворожими обстрілами й холодними осінніми дощами захищають нашу Україну.
У цих непростих умовах люди хочуть знати, яка обстановка на передовій. Як почуваються переселенці, котрі зі знищеного Донецька без одягу і без їжі змушені виїхати до завжди українського Львова? Хочуть знати більше про героїв — і нинішніх, і тих, хто сотні років тому обстоював рідну Україну. Цікаво також, що думають про нашу державу, наш народ у Європі, Азії, Америці.
Про це все розповідає і «Голос України», й інші періодичні видання — центральні та регіональні. Чому ж нас позбавляють можливості про те дізнатися?
Так, друкарського паперу нині мало, простіше всі матеріали розмістити в Інтернеті, але в Україні, тим паче нині, під час війни, відсотків 50 людей доступу до Інтернету не мають. Та й там, де він працює, не кожна людина вміє ним скористатись. Особливо старшого віку та зі сільської глибинки.
То чому б нашим чиновникам не зробити Україні щедрий подарунок — збільшити тиражі газет, зробити їх доступнішими? Адже друкована інформація завжди була і є старанно відібрана і перевірена. А в Інтернеті — хто що захотів, те й написав — а ви думайте собі, що хочете.
І ще одне. Вчені вже давно встановили, що з побаченого (фільми, і так далі) в людській пам’яті залишається відсотків 13—15 інформації. З прочитаного (надрукованого на папері) — мінімум 75%. Так уже налаштований людський мозок. Чому б не врахувати і це?
І де і коли можна буде вільно придбати газету «Голос України»?
Житомир.
