На щастя, цьогоріч врожайність на розвазьких нивах була рекордною. «Правда, — каже керівник господарства, заслужений працівник сільського господарства України Петро Ягодка (на знімку), — ціни на зернові значно зменшилися проти торішніх. Але краще оцінена тваринницька продукція і цукор».
Перше й основне запитання до Петра Івановича: «Чим господарство «Розвазьке» допомогло ЗСУ?
Чую у відповідь, що фронт отримав три автомобілі, а з 2014-го — п’ять. Лише в перші дні війни одразу зарізали сім бичків, а потім неодноразово давали тушонки, 2 акумулятори, 4 тонни молока, систематично — хліб, цукор, крупи. Сплатили лише за 9 місяців цього року 86 тисяч гривень військового збору. А ще надходять адресні посилки тим воїнам, які пішли захищати
Вітчизну з Розважа. Приміром, тепловізор. А коли ми уже їздили з Петром Івановичем по полях, зателефонував ще один воїн-земляк і попросив генератор.
...На фермерському подвір’ї височіє обтягнутий плівкою силос. Копошаться біля своїх тракторів механізатори. Тут бачимо й сина Петра Ягодки Тараса, який відповідає за рослинництво в господарстві. Дощова осінь дещо завадила посівній кампанії і збору гречки. Та все ж вдалося посіяти майже 100 гектарів озимого ячменю, жито.
— Дощі розпочалися у повний місяць, а потім продовжились у новий. Тепер знову повний, то побачимо, чи продовжаться далі, — каже знавець-синоптик Петро Ягодка.
Зупиняємося і пробуємо на долоні зерно гречки уже скошеної, яка лежить на високій стерні, і на другому посіві.
Петро Іванович повчає:
— Гречку сіємо наприкінці травня — на початку червня, бо їй потрібне гарне запилення. А бджолосім’ї стають сильнішими лише після травня. Хотіли уже сьогодні збирати гречку, але зранку такий туман, що зволожив культуру, тож мусимо чекати, поки скупе осіннє сонце висушить її. Будемо збирати після обіду.
Прямуємо до в коліно вирослого зела — то після дискування і підсіву вікомішанкою плантація для випасу худоби.
— Тваринництво — то моє життя, — зізнається Петро Іванович. — У 54-му привіз батько додому руду теличку у мої рідні Новорочиці. Я пас її і доглядав. Потім пас усю худобу з села. Тоді й полюбив тварин. Відтак і став ветеринарним лікарем.
У Ягодки у господарстві все з толком. Он вулики біля контори. Тут же червоніють великі, як кулаки, яблука. А Петро Іванович веде до ще одного визначного місця у господарстві — цеху з випічки хліба і булочних виробів. Такий рідний аромат, як біля бабусиної печі. Всім гостям Петро Ягодка обов’язково дарує хлібину.
— Ось так і працюємо. Добре, коли мирне небо. Але я впевнений, що наші хлопці і дівчата викинуть супостата з нашої землі. І ми ще більше цінуватимемо мир, працю, землю, свою Україну, — каже знаний аграрій.
Фото автора.
