«Я люблю життя в селі, люблю свій дім, свою роботу, свою родину, але люблю і себе. От і весь секрет», — каже Наталія Чабан із села Підлісне Кропивницького району, що за тридцять п’ять кілометрів від Кропивницького. Наталя знайшла золоту середину між бажаннями зберегти себе як жінку — мудру, витончену, охайну, професійну, та залишитись гарною господинею вдома. І в свої п’ятдесят три роки вдало поєднує роботу директором сільської школи та домашні обов’язки. Їх завжди було багато та й зараз чимало. Життя в селі того вимагає — великий дім, подвір’я, господарство, город...
Починати легше в любові: до рідних, до професії
Родина Чабанів, Наталія та її чоловік Анатолій, родом із Соснівки (тієї ж Олександрівської громади). Та Підлісне вже давно стало для них рідним: тридцять чотири роки тому Анатолій, отримавши направлення на роботу в Підлісненське лісництво, забрав з собою і дружину. Спочатку вони шість років квартирували у цьому ж лісництві — житло їм тоді надали як молодим спеціалістам. Жінка влаштувалась вчителем у місцеву школу. За фахом вона — вчитель хімії та біології.
На новому місці з часом збудували будинок і перебралися в нього, коли сину Валентину було два роки. Завели чимале господарство — корів, свиней, курей, гусей, качок. А ще — 40 соток городу. Потрібно було це все обходити. Як і всі односельці, Чабани тяжко працювали, та ніколи не шкодували про свій вибір жити тут.
Основна справа
Робота у місцевій школі давалась молодій вчительці легко. І вже у двадцять вісім вона її очолила. Відтоді впродовж двадцяти п’яти років Наталія Володимирівна всіма силами робить усе, щоб заклад тримав марку. Зокрема, в перші роки її керівництва у школі створили гурток учнівського лісництва. Чоловік на той час ще працював у лісогосподарському підприємстві. Тож ідею втілювали в життя спільними зусиллями. З 1997 року підлісненські школярі вивчають та досліджують лісову культуру, беруть участь в обласних, всеукраїнських та навіть міжнародних конкурсах, і обов’язково займають призові місця. І хоч Наталія вже давно не очолює цей гурток, проте науково-дослідницькою роботою у цій галузі продовжує займатись. Це, можна сказати, одне з її захоплень.
Із села — в Америку, Німеччину, Туреччину...
Результат її разом із учительським колективом багаторічної плідної роботи помітно одразу: учні — успішні, а навчальний заклад — один із кращих серед сільських у громаді. Але дається це не так уже й легко. Для цього Наталія Володимирівна постійно навчається та вдосконалює себе і не пропускає жодної можливості зачерпнути нових знань для себе та своїх учнів. В США — на навчанні з екологічного виховання молоді за програмою UNICEF, в Німеччині — на стажуванні для викладачів хімії та біології Малої академії наук, в Туреччині — в літній школі для керівників закладів освіти, в Румунії — з учнями на міжнародному конкурсі шкільних лісництв (тоді, до речі, вони повернулись із перемогою). Вона побувала за кордоном та у багатьох містах України, підкорила Говерлу, але завжди з насолодою поверталась у своє село. Бо лише тут бачить своє життя.
У Підлісному Наталія Чабан — одна з найактивніших його мешканок. Бо тут вона не лише керівник місцевої школи, а й очолює діючу громадську організацію підлісненського самоврядування «Крок у майбутнє». Представляючи цю ГО, жінка відвідала Данію, де взяла участь у правопросвітницькому проекті «Робота з кризовими категоріями населення».
А ще співає і вишиває...
У своєму селі вона ще й постійна учасниця всіх свят та заходів. Більше, каже, полюбляє виступати з театральними постановками, іноді співає. Так віддає шану народним традиціям, які саме в селі збереглися найбільше.
Удома Наталя не гірша господиня, ніж на роботі. Але тут інші турботи. Досі тримають з чоловіком велике господарство — кількох свиней та птицю. У чималенькій оселі порядок теж потрібно підтримувати. Та і великого городу з роками не полишили. Усе це потребує часу та важкої фізичної праці з весни і до пізньої осені. Але по-іншому Наталя жити вже не може — в її житті вихідних не буває. Хоча життя в такому темпі і стомлює. На цей випадок жінка має справу, яка заспокоює та дає відпочити думкам, — вишиває.
«Вишиваю з дитинства, — розповіла Наталія. — Цим займались моя бабуся, мама, тітка. От і я біля них навчилась. Найбільше люблю вишивати хрестиком наволочки до подушок, різні серветки. Вже маю вдома чималу колекцію...»
Син — захисник, а онук — поряд
Із початком війни таке заспокійливе заняття потрібне жінці ще частіше, адже син Валентин із перших днів повномасштабного вторгнення — в лавах захисників. З початку березня воював біля Лисичанська, нині відвойовує Херсон. Нещодавно приїздив у чотириденну відпустку до батьків та сім’ї. Його маленький син Богданчик з лютого майже весь час у Підлісному біля бабусі та дідуся. Тут безпечніше, ніж у місті, де вони проживають.
Та, незважаючи на постійну тривогу, що оселилась у душі, Наталія продовжує працювати — так само активно, наполегливо. І хоч часом здається, що важко, все-таки продовжує руйнувати стереотипи про сільську жінку і про те, що в патріархальному селі їй немає де і коли розвиватись. Потрібне лише бажання. А якби знову, каже, довелося б обирати життєвий шлях, будувала б його ще раз тут, у селі. Бо саме тут відчуває себе на своєму місці.
Фото надано автором.
