Староста Валерій Боярський має про що поговорити з Вірою Гутник із села Охотин, яка опікується своєю 100-річною свекрухою Лікерією.

Площа міста зросла одразу на 350 квадратних кілометрів, а населення — більш як на 25 тисяч осіб. Тим часом цією величезною територією опікуються лише п’ять старост, повноваження і можливості яких обмеженні, а в міській раді немає жодної структури, яка б опікувалася нещодавно залученими територіями. Тож як живуть сьогодні села, які два роки тому стали міськими.

Один хоч і воїн, але не всесильний

Село Забороль не просто межує з Луцьком. Місто вросло в нього. На вулиці Володимирській обласного центру колишні заборольські землі сягають аж кондитерської фабрики. Діти з мікрорайону міжколгоспбуду, а це 15 багатоповерхівок, їздять навчатися у сільську школу.

Процес поглинання містом довколишніх сіл не новий для Луцька. Назви окремих з них і сьогодні носять міські райони: Красне, Гуща, Гнідава, Кічкарівка, Теремно, Вишків…

Села завжди чинили опір цьому процесу. Так, село Дворець, район теперішнього Київського майдану з будівлею обласної ради на ньому, було приєднано до міста ще в 1910 році. Довго протестувало, судилося і фактично стало міською територією лише в 1937 році, коли уряд тодішньої Речі Посполитої нарешті затвердив межі Луцька.

Подібна доля була уготована й Заборолю. Стояло лише питання часу. І він настав влітку 2020 року, коли під час адміністративно-територіальної реформи село було приєднано до обласного центру. Процес, здавалось би, закономірний. Якби не одне але… Забороль на той час вже був центром об’єднаної територіальної громади, яка обіймала територію в 131 квадратний кілометр з населенням майже 7,5 тисячі чоловік. Автоматично міськими разом із Заборолем стали ще 13 сіл. Колись це були чотири сільські ради, які в 2016 році добровільно об’єдналися в одну. В штаті кожної було по чотири-п’ять працівників. У об’єднаній територіальній громаді, яка перебрала на себе багато функцій районних адміністрацій, і фінансові включно, їх уже було майже тридцять. А нині цією великою за площею територією опікується лише староста старостинського округу Валерій Боярський.

Децентралізація навпаки

Про зустріч домовлялися довго. Нарешті, коли домовилися, довелося чекати в приймальні півгодини. Щоправда, спізнюючись, Валерій Федорович кілька разів телефонував, перепрошував, посилався на нагальні справи. Навіть після зустрічі двері його кабінету не зачинялися, а вже коли виходили з адмінбудівлі, нас перестріла літня жінка з якимись невідкладними проблемами. І наш шлях проліг спочатку не на вулицю Лісну, де мали подивитися на нещодавно вкладений асфальт, а в протилежний від неї бік — до садиби, де живе неблагополучна родина. Спочатку до одного зарослого бур’янами двору, потім до іншого.

Опісля вулиці Лісної, яка справді вражає своєю охайністю, як і більшість магістралей Забороля, була поїздка у віддалене село Охотин. Формально, аби подивитися на відгрейдеровану і підготовлену до мощення щебенем вулицю, до речі теж Лісну, а фактично — аби зустрітися з невісткою 100-літньої Лікерії Гутник.

Дорогою цікавлюся: а чи має старостинський округ свій бюджет. Наприклад для того, щоб купити електричну лампочку. Виявляється, такого немає. Всі поточні питання доводиться вирішувати через відповідні відділи і департаменти міської ради.

— Тобто, замість децентралізації, у вашому випадку вийшло все з точністю до навпаки? — запитую Валерія Боярського.

Той погоджується, хоча неохоче торкається болючих для нього тем: намагається промовчати або відповісти неконкретно. Його можна зрозуміти: оскільки повністю залежить від настроїв керівників міської ради, тож зайве сказане слово може дорого коштувати.

А тим часом Заборольська ОТГ, яку очолював, була успішною, мала чималі власні надходження від розташованих на її території підприємств і організацій. Назву лише два з них — це відомі в області й не лише виробники м’ясної продукції під торговими марками «Забіяка» і «Всеволодівські делікатеси».

Коли в Луцькому районі (ще в старих межах) через недостатній бюджет постало питання про закриття дитячо-юнацької спортивної школи в мікрорайоні міжколгоспбуду, заклад на свій баланс взяла саме Заборольська ОТГ. Тепер і щодо лампочки потрібно дзвонити в Луцьк.

Певні повноваження, швидше за все, дорадчі, староста все ж таки має. Він член міськвиконкому, його запрошують на сесії міської ради. Щоправда, без права голосу, оскільки — не депутат.

Старости спілкується з керівництвом ради в основному через її секретаря Юрія Безпятка.

Розповідаючи про Заборольський старостинський округ, хочу сказати, що подібна ситуація і в інших чотирьох, які діють на території Луцької міської громади. Тим часом старости настільки безправні, що не можуть видати своїм односельцям елементарної довідки. Тобто, щоб отримати необхідний документ, який раніше видавали сільські голови, селянам тепер необхідно їхати в Луцьк. Це недолік проведеної реформи.

А тим часом у Підгайцівській територіальній громаді, яка межує з Луцьком, тільки вже на його східних околицях, у штаті, окрім голови, трьох його заступників і секретаря, ще зо три десятка різних працівників.

Подібні кадрові «щедроти» й у Боратинській територіальній громаді, яка підступає впритул до Луцька з півдня, та так, що заводи «Кромберг енд Шуберт», Гнідавський цукровий, які всі вважали міськими, опинилися на її території.

Бюджети обох названих вище сільських громад чи не найпотужніші в області. Тож чим завинили Заборольська, Княгининівська, Жидичинська громади, які просто зникли з адміністративної карти області?

Старостинські округи мають бачити перспективу

Процес нарощення площ Луцька видався складним. Прилуцька сільська рада, яка стикується з містом із півночі, найпершою, ще в жовтні 2019 року добровільно приєдналася до міста. Аби заохотити до цього, керівництво Луцька вело з неї тривалі перемовини, обіцяючи чималі преференції: ремонт вулиць і доріг, виготовлення проектно-кошторисної документації на реконструкцію школи в селі Прилуцьке, придбання шкільного автобуса, облаштування спортивного майданчика і нового кладовища, добудову дитячого садочка, ремонт ФАПу, поліпшення транспортного сполучення…

Жидичинська, Заборольська, Княгининівська сільські ради буди об’єднані з містом на підставі прийнятого 16 квітня 2020 року Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів ТГ». На основі цього закону Кабінет Міністрів України схвалив розпорядження «Про затвердження перспективного плану формування територій громад Волинської області». Таким чином до Луцька приєднали Княгининівську, Жидичинську і Заборольську ОТГ. Вже 22 травня, протестуючи проти цього, жителі Княгининівської і Заборольської ОТГ провели акцію біля Волинської облдержадміністрації. 29 травня в Заборолі жителі 14 сіл громади перекрили шосе Луцьк—Володимир. Але ні подальші подібні акції, ні звертання до суду, Кабміну не дали результатів.

Навіщо все було потрібне Луцьку? В обласному центрі Волині знали, що і за кількістю населення, і за територією місто значно поступається сусідньому Рівному. Тож за подальшого можливого укрупнення областей при визначені центру нового адміністративного утворення перевагу можуть надати саме Рівному. Окрім того, Луцьку ставало вже тісно в своїх адміністративних межах. За площею він поступався навіть втричі меншому за кількістю населення Ковелю. Місто втрачало інвестиційну привабливість, можливість розвиватися.

Тепер що стосується територій, то Луцьк їх має багато. Але їм треба дати лад, так само як і розпорядитися належними матеріальними ресурсами. Виникає сумнів, що мешканці віддалених сіл міської громади, до яких 20 і більше кілометрів, відчули перевагу приєднання до великого міста. А саме це повинно було статися. Кожна сільська громада вже з початку року мала би знати, що їй належить певна часточка міського бюджету, відчувати якісь транспортні й побутові преференції.

Запитайте сьогодні мешканців старовинного, ще літописного села Шепель: «Що вони отримали, ставши членами міської громади?» Напевно, почуєте, що по будь-яку довідку, котру раніше можна було одержати й у сільській раді, тепер їм треба їхати в Луцьк. А чи поліпшилося медичне обслуговування у таких же віддалених від Луцька селах, як Сьомаки, Одеради? Тепер там навіть немає фельдшера. Валерій Боярський намагається спростувати: мовляв, є «швидка допомога». Але ж укол старенькій бабусі чи дідусеві вона щодня не зробить, і не приїдуть виміряти тиск. Тож і тут проблеми є.

Або візьмімо транспортне сполучення. Жителі села Клепачів, яке за 20 кілометрів від Луцька, скаржаться на поганий доїзд до міста, його високу вартість — квиток в один бік коштує 35 гривень. Проте підтримки від міської ради не мають.

Відверто кажучи, мріючи про розширення своїх меж, у Луцьку думали насамперед не про такі віддалені від нього населені пункти, як Клепачів, а про дотичні до нього села. Але не всі вони (Підгайці, Липини, Струмівка, Гірка Полонка, Полонка) захотіли ставати міськими і, спостерігаючи сьогодні ситуацію збоку, здається, щасливі з цього.

Готуючи цей матеріал, прагнув привернути увагу влади Луцька саме до приєднаних територій. Адже місто, взявши відповідальність за них, повинно дбати і про їх розвиток. І не лише одноразовими акціями, на зразок Дня села, а постійною щоденною турботою. Можливо, для цього варто ввести в штатний розклад міської ради ще кілька посад, включаючи заступника голови з сільських територій. А нашим народним депутатам законодавчо підняти статус старост як представників місцевої влади.

Довідково

Луцька міська територіальна громада утворена згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 р. № 708-р шляхом об’єднання Луцької міської ради, Рокинівської селищної ради, Боголюбської, Заборольської, Княгининівської, Одерадівської, Шепельської сільських рад Луцького району, Жидичинської, Озерцівської та Прилуцької сільських рад Ківерцівського району та Іванчицівської сільської ради Рожищенського району. Площа — 382.4 кв. км, населення —
240 195 осіб. До складу громади входять місто Луцьк, селище міського типу Рокині й 34 села: Антонівка, Боголюби, Богушівка, Брище, Буків, Великий Омеляник, Всеволодівка, Городок, Дачне, Жабка, Жидичин, Заболотці, Забороль, Зміїнець, Іванчиці, Клепачів, Княгининок, Кульчин, Липляни, Милушин, Милуші, Моташівка, Небіжка, Одеради, Озденіж, Озерце, Олександрівка, Охотин, Прилуцьке, Сапогове, Сирники, Сьомаки, Тарасове, Шепель.

Фото автора.