А також відповіді на зростання безпекових загроз, посилення міжнародного тиску на кремль, запобігання подальшим порушенням прав людини та захисту жертв окупаційного режиму і досягнення головної мети — деокупації Криму та повернення його Україні.

24-25 жовтня у Загребі проводитиметься перший Парламентський саміт Кримської платформи. Про перші досягнення, очікування і завдання цього міжнародного формату кореспондент «Голосу України» говорила з німецьким політиком, депутатом Європарламенту Віолою фон Крамон (на знімку), котра торік брала участь у першому форумі Платформи.

— Ви брали участь у заснуванні Кримської платформи трохи більше, ніж рік тому. Як реалізуються задекларовані нею завдання?

— Я справді брала участь у заснуванні цього міжнародного форуму торік у серпні. Тоді в мене склалося враження, що йдеться передусім про те, щоб створити загальну медійну платформу, аби продемонструвати, що Україна переймається питаннями анексованого Криму. Адже впродовж кількох останніх років складалося враження, що всі вже змирилися із фактом анексії. І те, що Президент Зеленський тоді наголошував і робить це зараз: Україна, і з допомогою Платформи теж, має показати світові несправедливості, які відбуваються у Криму, — порушення прав людини, депортації, утиски української мови, пригноблення кримських татар, нехтування самоврядуванням. Це те, що світ уже більше не бачить, про що не говорить. І Президент України вважає, що для цього потрібен особливий форум, на якому ми могли б шукати шляхи повернення цих територій.

Це правильно, і це легітимно, і так було торік. Але чи щось змінилося у питанні повернення Криму з того часу, і вже нині, з початку війни? Ситуація не змінилася, а загроза стала ще більшою. Бажання України повернути Крим цілком зрозуміле. Але я б сказала, що Україна нині фактично не має для цього і можливостей, і ресурсів, хоч тема, звісно, актуальна.

— Світ знає історію анексії росією українського півострова і не визнає її легітимність. Україна має на меті повернути Крим, також і з допомогою західного суспільства. Яким ви бачите його шлях додому?

— Усе, що з Кримом станеться чи має статися, залежить від самих українців. Лише український уряд, демократично обраний, а також громадяни України мають вирішувати, що зрештою станеться з Кримом. Я вважаю цілком легітимним те, що Україна нині прагне, вимагає повернення і відновлення свого суверенітету, територіальної суверенності, в кордонах січня 2014 року.

Я вважаю, що вона це має зробити. Це має бути зрозумілим для всіх у Європі. Й ніхто не має права зараз робити якісь пропозиції щодо цього.

Тому дуже важливо говорити про це. Якщо зрештою припустити, що події спонукатимуть до переговорів, то тоді Президент України і лідери переговорів мають вирішити, що має сенс, а що ні. Але те, що будь-хто за межами України говорить, кому має належати Крим, вважаю неприпустимим, це нас не стосується. Цього ми не маємо права робити.

— В Україні та й серед її західних партнерів є чимало прихильників повернення Криму воєнним шляхом. Ви, людина, котра була біля витоків Кримської платформи, головна мета якої — повернення Криму Україні, як вважаєте?

— Вважаю, що це — питання переговорів. Нинішня війна отруйна, і вона в такій гарячій стадії, коли неможливо навіть уявити, що буде після неї? Тобто, як це все може повернутися до стану тиші й миру, стану припинення вогню? Але до того, як це колись станеться, війна триватиме. І населенню країни має бути зрозуміло, за що воно воює, за що віддає своє життя? Через що саме люди втратили, приміром, свої домівки, через що зруйновані вибухами дитячі садочки? Вони мають знати, що вимоги України будуть підтримуватися.

Це реалістично — такі вимоги? Це те, що українці зрештою хочуть, зокрема й ті, які мешкають нині в анексованому Криму. Як знайти варіант, прийнятний для всіх? Тут треба багато думати, що буде «після»: чи можна уявити статус автономії, який би дав більше незалежності людям Криму, ніж те, що вони мають нині в рамках російської федерації? І в який кращий спосіб повернути Крим? Я навіть не беруся говорити про це детально, поки війна триває, та ще й така жорстока. Тож нині можна лише думати над концепціями, зокрема й на форумах Кримської платформи: яким саме буде Крим після війни? Але в цьому питанні я як іноземна спостерігачка, також як друг України утримаюсь від висловлювань про це.

Але переконана, що питання Криму слід вирішувати не потім, не після війни, а водночас. І я не знаю нічого, що б цьому суперечило. Якщо Україна бачить повернення Криму воєнним шляхом, то чи потрібно її в цьому питанні зупиняти? Складно сказати, та ще й враховуючи, що росія вже давно не така сильна, як спочатку вважалося. Це вочевидь додає українцям упевненості. Але війна триває на тлі великих фінансових витрат і втрат людських ресурсів, які для української сторони надзвичайно високі. І це дуже брутально. Зрештою Україна це має вирішити сама. Я не відчуваю свою причетність до того, щоб робити якісь пропозиції, чи оцінювати, яким шляхом іти до мети.

Однак найважливіше питання, яке можна обговорювати вже зараз, це права людей, різних етносів, які мешкають у Криму, їхній доступ до освіти, до медицини, основних систем життєдіяльності. Вони мають бути забезпечені. А саме це нині, під владою там росії, в принципі неможливо визначити, як воно є. росія — це країна-диктатор, у росії немає інтересу, щоб у Криму говорили українською чи мовою кримських татар. росія не бажає, щоб меншини також мали право голосу. Тож і питання повернення Криму в Україну для москви само по собі не стоїть.

— Як ви вважаєте, чи додасть нових імпульсів Парламентський саміт Кримської платформи в Загребі, котрий розпочнеться вже наступного понеділка? Які ваші очікування у зв’язку з ним?

— Я взагалі не знала, що він відбудеться, оскільки не запрошена на цей форум. На мій погляд, Україна нині мала б передусім визначитися з пріоритетами і зосереджуватися саме на них.

Приміром, якби я була українкою, то на чому зосередилася б? Який шлях обрати для повернення Криму, забезпечити людям гідне життя, відновити інфраструктуру, а вже після цього — інші питання. А поки що ми бачимо велику кількість заявлених тем, для яких, коли йдеться про реалізацію, бракує і ресурсів, і можливостей. Приміром, як надалі просувати Кримську платформу, якщо невідомо, коли і як опікуватися Кримом?

Берлін.

Фото з сайту https://violavoncramon.eu