Зеновій Петрович очолює парк з моменту його створення.
Він став одним із перших в Україні, який отримав такий статус.
Як усе починалося
Історія заповідання унікальної природи Кінбурнської коси, яка є складовою природних комплексів Нижньодніпровських піщаних арен, розпочалася з кінця XIX століття. В межах території коси були розташовані Солоноозерна дача та урочище Мохортово (Алижино), де тодішні землевласники обмежували випас худоби та вирубку деревної рослинності.
Із 1928-го ці порівняно невеликі за площею урочища увійшли до складу «Піскового заповідника в пониззях Дніпра», а пізніше — до території Чорноморського заповідника. В 1970-х роках Миколаївською обласною владою на косі створили два невеликі за площею заказники. На специфічному піщаному субстраті Кінбурнської коси знаходяться своєрідна фауна і флора, велика кількість ендемічних та рідкісних видів, занесених в Червону книгу України, Європейський та Світовий Червоні списки.
Біологи, зоологи, ботаніки та активісти екологічних громадських організацій неодноразово висвітлювали проблеми збереження коси і здійснювали пошук шляхів більш масштабного заповідання цієї території.
У 1986-му на Кінбурн приїхав Зеновій Йосипович Петрович — палкий любитель природи, самовідданий захисник довкілля, фанат коси. «Оскільки в мене вже був п’ятирічний досвід роботи в Дунайському філіалі Чорноморського заповідника, мої зусилля було спрямовано на заповідання Кінбурнської коси. Декілька років пішло на переконання активних депутатів і голови Покровської сільради, а також голови та членів правління рибколгоспу «Свідомість» в необхідності заповідання коси, — розповідає Зеновій Йосипович. — В 70—80 роках минулого сторіччя коса була привабливою і популярною та зазнавала навали і супутніх збитків від так званих диких туристів. У зв’язку з цим виникала низка проблем для місцевих жителів і влади. Під час розгляду цих проблем на одній із сесій Покровської сільради я запропонував депутатам ініціювати створення на косі національного парку, який матиме відповідні функції, штат і зможе вирішувати ці проблеми».
Ця ідея була сприйнята позитивно. Створили ініціативну групу, яка мала ґрунтовно вивчити питання і підготувати відповідні звернення до обласних та центральних органів влади. В 1990 році ініціативна група депутатів відвідала Миколаївський обласний комітет з охорони природи, де підтримали ідею створення національного парку і попросили допомоги в зібранні погоджень від землекористувачів, які знаходяться на Кінбурнській косі. В цьому самому році зібрані погодження, окрім погодження лісового відомства, було передано в обласний комітет з охорони природи. А до Держкомітету УРСР з охорони природи був направлений депутат Коваленко для зустрічі з керівництвом комітету з метою вирішення питання про створення та фінансування національного парку на Кінбурні.
На шляху до ландшафтного парку
На жаль, інтереси частини людей не завжди збігаються з ідеями заповідання території. На шляху створення національного парку на Кінбурнській косі також виникали перешкоди, суттєвими з яких були дві: відсутність в Комітеті з охорони природи планів на створення і фінансування з державного бюджету національного парку на Кінбурнській косі та відсутність погоджень на створення національного парку на землях держлісфонду з боку лісового відомства в особі Миколаївського обласного виробничого лісогосподарського об’єднання «Миколаївліс» та підпорядкованого йому Очаківського державного лісомисливського господарства.
Першу перешкоду чиновники обіцяли подолати шляхом включення в плани на наступні роки. Другу — необхідно було вирішити на обласному рівні. Лісівники в створенні парку вбачали загрозу своїм монопольним інтересам і чинили шалений опір. Таким чином, активний процес створення національного парку був тимчасово загальмований.
Рожеві пелікани обирають Кінбурн.
«У червні 1992 року ухвалено Закон «Про природно-заповідний фонд України», згідно зі статтею 3 якого передбачено створення нових видів об’єктів природно-заповідного фонду, — регіональних ландшафтних парків. Оскільки щодо заповідання Кінбурнської коси було організовано певний спротив, а закон дозволяв створювати нову, компромісну форму заповідання — регіональний ландшафтний парк, ми погодилися на створення такого виду заповідання, як перехідного в майбутньому до національного парку», — розповідає Зеновій Петрович.
Ця ініціатива була підтримана депутатською комісією з екології Миколаївської облради, яку очолював Сергій Шаповалов, науковцями, місцевими чиновниками, громадськими активістами. Отже, рішенням Миколаївської обласної ради в жовтні 1992 року був створений Регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса».
Упродовж 30 років парк здійснює природоохоронну, рекреаційну, наукову та екоосвітню діяльність. Парк внесений до переліку наукових установ України.
У травні на півострові квітнуть дикі орхідеї.
Завдяки багаторічній діяльності колективу парку:
— вжито низку заходів з охорони території парку, серед яких тільки адміністративних протоколів складено більше тисячі;
— збережено мільйони особин флори та фауни, тисячі особин рідкісних видів, занесених в Червону Книгу України, Європейський та Світовий Червоні списки;
— змінилася територіальна стратегія планування господарської діяльності; якщо раніше коса використовувалась як пасовище, а потім як територія під лісорозведення, то сьогодні пріоритетним є збереження біорозмаїття, природних ландшафтів та розвиток рекреації;
— збережено цілісність природних територій морського узбережжя Кінбурнської коси від приватизації та забудови;
— припинено розорювання цілинних ділянок степу під масиви соснових посадок;
— припинено полювання в ключових місцях концентрації птахів на прольоті (Покровська коса, Кінбурнська стрілка), а пізніше і на всій території коси;
— соснові насадження не обробляються отрутохімікатами, очистилося довкілля;
— засновані рекреаційні ділянки, туризм в значній мірі став регульованим;
— не погоджено низку підприємницьких проектів, небезпечних для природного середовища, таких як приватні мисливські господарства, добування значних об’ємів артезіанської води, розміщення баз відпочинку в пляжній зоні Чорного моря;
— проведено серію досліджень і втілено в практику щодо створення сприятливих умов для гніздування та відпочинку майже 30 рідкісних видів птахів, шляхом побудови штучних островів та острівців на озерах;
— вжито заходів із збагачення біорозмаїття шляхом відновлення водообміну в водно-болотних угіддях;
Зроблено чимало. Було би більше, аби не війна.
Воєнні рани загоїть природа
З початком війни Кінбурнська коса окупована. Територія регіонального ландшафтного парку потерпає від забруднення атмосферного повітря внаслідок обстрілів, вибухів та пожеж, що виникають у природних комплексах, забруднення та порушення ґрунтового покриву внаслідок вибухів та проїзду важкої військової техніки, забруднення водойм паливно-мастильними та вибуховими матеріалами.
У результаті воєнних дій значна площа природних флористичних комплексів водно-болотної, лучної, степової та деревної рослинності парку (майже 460 га) постраждала від пожеж. Також військові дії та їх наслідки створюють потужний фактор занепокоєння долею тваринного світу: знищують місця їх поселення та самих тварин.
Окупація території і зона воєнних дій не дають змоги повноцінного здійснювати охорону території РЛП та вчасно гасити пожежі. За наявних можливостей працівники служби держохорони разом із жителями сіл неодноразово брали участь у ліквідації загорянь та гасінні пожеж.
«Маємо надію, що після закінчення війни, сонце, вітер та вода з часом загоять воєнні рани Кінбурна, а природна рослинність та тваринний світ поступово відновляться», — переконаний Зеновій Петрович.
Фото з відкритих джерел.
