Як їм це вдається і якої допомоги потребують?

При вході у майстерню, ліворуч на капоті одного з автомобілів, — учнівський зошит. У нього записують відремонтований транспорт.

— У нас є людина, яка записує, але в неї не завжди доходять руки до писанини, — каже керівник колективу Ігор Чистоколяний (на знімку праворуч).

Загалом у списку відремонтованих, пофарбованих і переданих військовим — майже 400 автомобілів.

Пан Ігор показує ще дві автівки, над якими завершували роботу майстри. Наступного дня вони мали вирушати в дорогу.

«Усі хочуть L200, але ж це неправильно»

Ця станція техобслуговування допомагає військовим за такою схемою: закуповує автомобілі, ремонтує їх власним коштом і передає одній з благодійних організацій. Далі авто йде військовим згідно з актом прийому-передачі.

Працюють так з перших днів великої війни.

Купувати намагаються недорогий транспорт. Після ремонту віддають майже за таку ціну, як придбали.

— На ремонт використовуємо кошти, які станція заробляє на фарбуванні машин клієнтам, — розповідає Ігор Чистоколяний.

Відремонтовані авто у них беруть здебільшого волонтери. Був випадок, коли жінка купувала для чоловіка, який нині захищає країну.

Під час нашої розмови підійшов один з чоловіків. Приїхав з району. Запитав про машину для родича, який нині у районі бойових дій. Власник станції показав Volkswagen Sharan. Щоправда, машина ще чекає ремонту. Сказав, що віддасть за 1,5 тисячі доларів. Чоловіка такий варіант зацікавив.

Поруч стоїть Сitroen. Власник станції каже, що машину віддадуть за 3 тисячі доларів. Volkswagen T4 — за 2,5 тисячі.

Заробітки у майстрів стали менші. Бо стараються допомогти військовим. Не всім це до вподоби. Тому дехто пішов працювати туди, де платять більше.

— Гроші зароблятимемо після війни, — каже пан Ігор. — А зараз треба допомогти хлопцям вигнати рашистів з нашої землі.

За словами співрозмовника, найбільше цікавляться японським пікапом Mitsubishi L200.

— Усі чули про L200 і хочуть саме таку машину, — каже Ігор. —Це неправильно. Я запитую, для яких потреб техніка. Саме з цього треба починати, з потреб. Наприклад, для чого мінерам «елька»? Вони ж можуть користуватися іншою маркою. На L200 зручно встановлювати кулемет. Це машина для атаки, оборони, прикриття. А якщо підвезти міни, хіба не можна іншою?

Станина власної конструкції: потрібні циліндри

Під час розмови з власником майстерні два працівники встановлювали на кузові пікапа L200 станину для кулемета. У хлопців однакове ім’я — Олександр.

На запитання, де взяли креслення для такого пристрою, обидва здивовано подивилися на мене.

— Над кресленнями мудрують ті, хто у кабінетах сидить, — розповідають хлопці. — Їм треба креслення узгоджувати, затверджувати, патентувати. Поки будемо це робити, війна закінчиться. У нас усе простіше. Приїхали хлопці з фронту з кулеметом, сказали, що і як їм потрібно, ми трохи подумали — і тепер маємо результат.

Загалом вони встановили на автомобілях понад десять станин для різних типів кулеметів.

— Коли військові спілкувалися з нами вперше, сказали, що станина має бути рухомою, — каже один з Олександрів. — Щоб кулемет можна було за необхідності подати уперед чи відкотити назад. Хлопці казали, що раніше приварювали її наглухо. Для цього обирали місце посередині кузова. Не залишилося простору для маневру. Наше завдання було зробити так, щоб максимально використати наявну площу.

Під час розмови з Олександрами вони продемонстрували власну конструкцію пристрою у кузові Mitsubishi L200.

Уздовж кузова посередині закріпили рейку. У ній встановили чотири підшипники, завдяки чому станина стала рухома. Пристосували два фіксатори, щоб закріпити її у потрібному місці позаду, попереду чи посередині кузова. Використовують також гідравлічний циліндр, це дає можливість опускати чи піднімати кулемет, повертати його в різні боки, відповідно вести стрільбу.

Ще один елемент — металева пластина, що кріпиться біля кулемета, у разі необхідності захистить військового від осколків.

Розповідь двох Олександрів доповнив Ігор Чистоколяний. Каже, врахували ще одну пораду військових. Ті просили перенести центр ваги кулемета на станині трохи вперед, аби після пострілу його не «завалювало». Змістили на п’ять сантиметрів.

— Нам потрібні гідравлічні циліндри, — продовжує Ігор Чистоколяний. — Підходять ті, що використовуються у сільськогосподарській техніці. Волонтери привозять, але їх не вистачає.

Він уточнює, що йдеться про списані циліндри. Бо ж не стануть знімати з тракторів чи комбайнів...

У перші тривожні дні Чистоколяний зі своїми хлопцями взялися виготовляти бронежилети. Випробували і сертифікували вироби, використовують сталеві пластини Armox 600T.

На початку війни у дефіциті були також турнікети. За їх виготовлення взявся колектив майстерні. Їм це вдалося, хоч і не без проблем.

Турнікети досі мають у запасі. Автор був очевидцем, як один з волонтерів придбав їх.

Вінниця.

Фото автора.