Його реалізує ГО «Чернівецька обласна організація людей з інвалідністю «Лідер» за підтримки американської організації Numotion Foundation у співпраці з Національною Асамблеєю людей з інвалідністю України.
Розповідає Олена Парфенюк, голова ГО «УТОС» міста Коростеня (жінка є особою з інвалідністю по зору з дитинства І групи).
— Хочу почати з подяки за ініціативу Нелі Ковалюк — голові ЖОГО «Молодь. Жінка. Сім’я». Кошти надавали жінкам з інвалідністю, які мають лише маленьку пенсію без соціалки чи допомоги у зв’язку з втратою годувальника. Погодьтесь, 2300 грн — не дохід. Назву декого: Наташа Заріцька виховує неповнолітніх дітей, Ніла Зубрицька має супутнє захворювання — цукровий діабет, Ніні Самойленко — 70 років і вона самотня. На отримані 2000 грн я купила собі теплющий спортивний костюм. На зиму готуюся, бо живу на дев’ятому поверсі, де вже прохолодно. Невідомо, що попереду, може, знову доведеться сидіти у підвалах... Хочу сказати, що із власного бюджету кошти собі на спортивний костюм я б не змогла виділити. Приємно, що вистачило і сину на подарунок, який би я купила у будь-якому разі. Син — у ЗСУ, служить, «бо там потрібен», а йому на холод необхідна тепла флісова кофта, от я її й замовила. Взагалі, нам не ставили умов, що купувати. Жінки витрачали кошти на свій розсуд, беручи ліки, харчові продукти, теплі речі, дехто навіть здійснив багаторічну мрію. Всі задоволені.
Одна з учасниць проекту, Віра Корицька (на знімку), змогла купити омріяну сумочку. Пані Віра має інвалідність ІІ групи по зору з дитинства, працює секретаркою в ГО «УТОС» міста Коростеня і є «незамінними очима» керівниці організації.
— Я не соромлюся, що за ці кошти купила собі сумочку. Ніяк не могла виділити на це гроші: то діти були маленькі, то квартплата з продуктами все забирає. В місті ж усе — від кропу до м’яса — треба купувати. Пенсія маленька, зарплата в УТОСі теж. Відверто скажу, що я собі мало що дозволяла. Нині діти виросли, але на їхню допомогу я не розраховую. Раніше користувалася вживаною сумочкою, що мені сестра передала від дочки-вчительки. А піти і самій вибрати таку, як хочу, не було змоги. Нарешті я здійснила цю мрію. Обрала чорну, класичну, на роботу ходити та щоб місця вистачило щось покласти. Коли прийшли гроші, я здивувалася, бо спочатку обіцяли лише тисячу, а дали дві. Приємно, що кошти надійшли протягом тижня.
Щоб отримати фінансову допомогу, потрібно було подати звичайний набір документів: паспорт, свідоцтво про інвалідність, рахунок для зарахування грошей та фото. Учасниці проекту «Захист людей з інвалідністю в умовах війни» залишились задоволеними.
Житомирська область.
Фото надано учасницями проекту.
