Гриб-«баран» дістався до кухонного столу.
Інтернет заряснів повідомленнями про рекордні знахідки.
Хтось зрізав боровик вагою 2 кг, для когось ліс розщедрився на 3 кг із гаком, а «автор» 4-кілограмового гіганта на фото сховався за ним, як за пеньком. На всіх світлинах, які «тихі полювальники» виставляють у соціальних мережах, — зазвичай білі гриби. І це не дивно, бо вони найчастіше ростуть найбільшими. Але найчастіше — не значить завжди.
Збираю гриби з 10-річного віку — якось бабуся взяла до лісу, і відтоді я її саму на тихе полювання вже не відпускав. Північ Сумщини надзвичайно багата на шляпкастих, не буду й перераховувати, скільки їх видів там росте.
Але по-справжньому унікальні гриби знайшов набагато південніше, неподалік Сум. Година приміським поїздом у напрямку Харкова — і перед очима з’явиться Боромля, оточена лісистими ярками та вибалками. Восени тут з’являється тьма-тьмуща опеньок, печериць, різноманітних рядовок, і набрати такого добра за якихось дві-три години п’ять-шість відер — посильне завдання навіть для початківця. Головне, щоб вистачило здоров’я донести вантаж до залізничного вокзалу і не запізнитися на поїзд.
Приблизно 12 років тому я знайшов у боромлянському лісі гриб, який заважив 7,6 кілограма. Якихось 2—3 кг, як цьогорічні білі рекордсмени, мій гігант мав ще у дитячому віці. Спасибі сину — якби не сфотографував мене зі знахідкою, вже й сам забув би про нюанси. А так — ось вони, всі на світлині, як на долоні.
Називається гриб, якого син увічнив уже на кухонному столі... «бараном». Він же — грифола кучерявенька, грибна капуста, а латиною — grifola frondosa. Пізніше я дізнався, що «баран» занесений до Червоної книги, але змінити вже нічого було не можна: у лісі буцнув ногою притрушений опалим листям пеньок, а той від удару зламався і виявився грибом.
Чому це природне утворення назвали «бараном», здогадатися неважко. Ніби низенький стовбур дерева ніжка гриба накрита зверху сотнями кучериків, схожих на руно. Кожен кучерик — це мініатюрна шляпка, але насправді конструкція монолітна і міцно тримається купи.
Іншого разу знайшов у лісі біля Боромлі одразу аж п’ять велетенських дощовиків. Дитини того разу не виявилось «під рукою», тому залишились унікальні гриби неувічненими. Кожен — як білий футбольний м’яч, прошу повірити на слово. Разом затягли майже на 8 кг. Дощовики порізали на кубики, відварили і поклали до морозилки. Для будь-якої господині це — справжній скарб, коли чекаєш гостей, бо щоб підсмажити дощовик-напівфабрикат із цибулею, вистачить двадцяти хвилин. Великий дощовик дуже смачний, хоч і має немилозвучне «ім’я». Його назвали порхавкою гігантською, а латинською — сalvatia gigantea.
Назбирав за життя тонни грибів, а пощастило по-справжньому лише двічі. Таке усвідомлення, мабуть, з’являється у багатьох, коли підбивають якісь підсумки. У мене їх сьогодні не два, а три. Останній невтішний: ще нескоро можна буде поїхати на тихе полювання до Боромлі, бо тамтешні ліси стали дуже небезпечними. Та й хіба лише вони? На Чернігівщині неподалік села Шестовиця на міні підірвалося четверо грибників, у Чугуївському районі на Харківщині — двоє. На Кіровоградщині любителі тихого полювання, на щастя, не постраждали, бо вчасно помітили вибухонебезпечні предмети. В Охтирському районі на Сумщині грибник знайшов у лісі міну-«жабу». Якби не побачив, може, й не оминув би...
Боромля також належить до Охтирського району. У лютому—березні тут точилися жорстокі бої, тому в землі залишається ще багато смертельних сюрпризів. Через них сотні людей змушені утримуватись від походів на природу. І це — ще одна шкода від рашистів. Можливо, вона й невелика порівняно із безліччю інших, але грибники думають інакше. Коли хтось наступає на горло, коли хочеться співати — це спонукає до ненависті і до помсти.
Сумська область.
Фото надано автором.
