Про що запитували її німецькі журналісти?
27-річна Ольга Мартинюк (на знімку) родом з Могилева-Подільського на Вінниччині. Вона докторантка Регенсбурзького Інституту досліджень Східної та Південно-Східної Європи імені Лейбніца, стипендіатка Німецької служби академічних обмінів (DAAD). Досліджує тему «Солдати Червоної Армії: уявлення та сприйняття в Україні з 1991 року».
Пропонуємо текст розмови журналістів Frankfurt Rundschau з нашою землячкою.
— Пані Мартинюк, чи посилила війна боротьбу людей в Україні за власну ідентичність?
— Я б сказала, що так. Вона проявляється по-різному, наприклад, у мові. У мене є багато друзів, які до лютого цього року розмовляли переважно російською, тепер намагаються більше говорити українською. Нині багато українців відчули свою суб’єктивність, пережили власні варіанти дій, знають, що можуть діяти самостійно. Знають, що вони важливі, що відрізняються від своїх східних сусідів, і саме тому мова сьогоні відіграє дуже важливу роль.
— Що змінилося порівняно з 2014 роком, після того, як Росія окупувала український півострів Крим і почала війну на сході країни?
— Після 2014 року в Україні діють закони про популяризацію української мови, інші закони передбачають перейменування вулиць, коли ці вулиці були названі на честь діячів радянської доби, яким була чужа Україна, вони своєю діяльністю гнобили українців. Тепер ініціативи виходять не з державного рівня, а від населення, люди ініціюють, чиїм ім’ям назвати ту чи іншу вулицю.
— Які ще ознаки того, що країна згуртувалася, ви бачите? Особливо після 2014 року в Німеччині багато говорили про розділену Україну.
— Війна викликала в країні велику готовність до солідарності, навіть ті, хто переважно розмовляє російською, кажуть, що вони українці. Люди також усвідомлюють, що самі можуть змінити ситуацію. Самооцінка змінилася. Українці активно жертвують власні кошти на армію, аби здобути Перемогу. Наприклад, за приватні кошти людей фонд Сергія Притули навіть купив супутник для армії.
— Війна нині затьмарює все в Україні, чи є у такий час можливість займатися власною історією?
— Ми говорили про пам’ятники і перейменування вулиць — це знак. Але це також і про переосмислення власної історії, це про українських письменників, українські фільми. Люди купують багато книжок з історії України, прикладом яких є історичний бестселер українською мовою «Подолання минулого: глобальна історія України» Ярослава Грицака. Наразі все відбувається дуже динамічно. На жаль, на війні немає часу багато про що розмірковувати, можливо, згодом знову доведеться дискутувати про власну історію.
— Декільком мільйонам людей довелося покинути Україну, більшість із них — в Європі. Чи відіграє це роль у питанні ідентичності?
— Так, у будь-якому випадку. Багато хто вперше в Західній Європі. Тоді це загострює усвідомлення власних особливостей. Українці почали більше підкреслювати, що вони з України, і відрізнятися від росіян. Вони виявляють себе активними учасниками підтримки України за кордоном та ініціюють мітинги, збирають пожертви, купують необхідне спорядження для армії чи організовують заходи про українську культуру, традиції тощо.
— Як ви сприймаєте дискусію в Німеччині про Україну?
— Я думаю, що тут зростає розуміння цієї країни. Коли я приїхала до Німеччини у 2018 році, були випадки, коли німці організовували «німецько-російські зустрічі», але одночасно запрошували на них людей з України та білорусі. Тобто сприймали однаково росіян, білорусів, українців як один народ. Відтоді це змінилося, і тепер німці розрізняють Україну та росію.
— Але все-таки є одна точка зору є проблематичною. Це відображено у фразі «Україна і Росія історично пов’язані».
— Так, це правда, але часто додають, що Німеччина чи інші країни не повинні втручатися в конфлікт. Я вважаю, що це неправильно. Українці вирішують з ким вони хочуть підтримувати стосунки, а проти кого дистанціюватися.
Україна не є настільки економічно сильною країною порівняно з росією, тому потребує зовнішньої допомоги, щоб протистояти російській агресії.
ДОВІДКОВО
Інтерв’ю в автоперекладі поширила мати пані Ольги Тетяна Мартинюк, відома дослідниця Поділля. Нещодавно в співавторстві з іще двома краєзнавцями з Могилева-Подільського пані Тетяна підготувала книжку з історії нашого краю «Автор невідомий». Вона цікава тим, що побудована на матеріалах зарубіжних архівів.
До речі, газета Frankfurt Rundschau — щоденне видання німецьких соціал-демократів. Видається з 1945 року. Виходить з понеділка по суботу на 48 сторінках накладом 160 тисяч примірників. Головний офіс — у місті Франкурт-на-Майні (інформація з Вікіпедії).
(Інтерв’ю опубліковано у Frankfurt Rundschau 5 вересня 2022 року).
Вінницька область.
Фото з Фейсбук-сторінки Тетяни Мартинюк.
