Спочатку це був для мене шок, я була розгублена, адже не розуміла, як бути далі, бо, крім як журналістом, не бачила себе в ролі когось іншого. Але даремно...
Майже рік я офіційно не займалася улюбленою справою та перейшла на позаштатну роботу. Це був для мене дуже складний, переломний період. Я постійно шукала собі підробіток, друкувалася в різних виданнях і бралася за будь-яку роботу. На жаль, проживаючи в маленькому провінційному містечку в центрі України, де існувало лише кілька друкованих видань, знайти постійну офіційну роботу за фахом мені не вдавалося.
Згодом так склалося, що я почала працювати в сфері культури, де і застала мене війна. Втім, і журналістики я не полишала, просто стала журналістом-волонтером. Зараз регулярно дописую до Олександрійського міського видання «Олександрійський тиждень» та інтернет-сайту «Перша електронна газета». Також є позаштатним дописувачем офіційного сайту Приютівської громади.
Найактивніша моя волонтерська діяльність у сфері журналістики розпочалася практично рік тому. Це приносило і приносить мені величезне моральне задоволення, адже герої моїх публікацій — справжні патріоти і волонтери свого краю, пересічні люди, які роблять вагомий внесок у досягнення нашої спільної Перемоги і для процвітання нашого рідного краю.
Важливо й те, що я почала багато писати про суспільство, розвиток громадського руху, волонтерство, а також про допомогу армії, підтримку ЗСУ, про долю простих переселенців і сільських активістів. А ще протягом року я долучалась до реалізації багатьох доброчинних акцій та соціокультурних проектів. Одним із таких став і втілений в життя мій власний проект. Він стосувався психологічної підтримки родин ВПО із дітьми, які мешкають у сільській місцевості.
Для реалізації цієї ідеї я змогла залучити кошти гранту міжнародних донорів. Упродовж трьох місяців я втілювала в життя соціокультурний проект під назвою «Ділись добром», який успішно реалізувала на території Приютівської громади, що на Кіровоградщині.
Для цього знайшла однодумців, провела на базі дев’яти сільських закладів культури низку різноманітних культурно-масових заходів патріотичного спрямування. Ми спільно з іншими, такими як і я, сільськими волонтерами створили чотири творчі лабораторії та провели п’ять патріотичних квестів.
Робота з дітьми вразливих категорій, які найбільше постраждали від війни, дуже надихнула мене. До того ж наші місцеві школи та садочки в літній період не працювали і я відчула, як потрібні нашій малечі живе спілкування і щира сердечна підтримка. Майданчиками для такого спілкування та навчання стали місцеві будинки культури, де вдалося провести низку художніх патріотичних лабораторій — «Мрія про Україну» та патріотичних квестів «Моя Батьківщина — єдина країна». Загалом до проекту вдалося залучити понад 300 дітей, більша частина з яких — ВПО (на знімку).
Сьогодні я щиро радію тому, що мій журналістський талант не пропадає даремно, хоча на ньому не заробляю грошей, але отримую величезне задоволення, і пишаюся тим, що роблю, адже підтримую людей, які дуже потребують моєї допомоги. Я знаю точно, що можу з легкістю розповідати про прості людські потреби і життєві негаразди, ділитися їхніми історіями та вирішувати важливі гуманітарні питання. Тому з упевненістю можу сказати, що моя діяльність та мій талант націлений на благо України і людей. І я щаслива, що в кожного з нас є свій фронт і кожен на ньому може бути корисний.
Олександрія Кіровоградської області.
Фото надано автором.
